(Продовження. Початок у №№ від 1 та 4 березня)
Спогади, роздуми та порівняння. З продовженням…
ВСТАНОВЛЕНИЙ у 1983 році на самому початку вулиці Ланжеронівської пам’ятний знак на честь 150-річчя Чорноморського пароплавства одразу викликав чимало здивування. З одного боку, він оформив початок вулиці, надавши їй старовинним адміралтейським якорем морського колориту. Важко описати те, що знаходиться на рівні відчуттів, але сприймався він, скоріше, як пам’ятник чомусь безповоротно минулому, а не свідчення свята, ювілею. Так само, як і інший моторошний монумент, створений з нагоди 200-річчя Одеси, зміст якого незрозумілий без розповіді про його походження та задумку «ну, дуже сучасного» автора. З приводу нього навіть народився похмурий жарт — розмова хлопчика з бабусею на площі перед морвокзалом:
— Ба, а кому цей пам’ятник?
— Це, внучку, «Золоте дитя».
— А він уже помер?
— Ні.
— А чому тоді йому пам’ятник?..
На знаменитому «Південмашзаводі» у Дніпропетровську, що випускає не тільки найкращі у світі ракети, але й тролейбуси з маркою «ЮМЗ», які створювалися для Криму, а тепер змушені з трудом протискуватися одеськими вулицями, стоїть пам’ятний знак на честь 50-річчя підприємства. Він сповнений урочистості — це, по-перше, не уламок сірого каменю, а полірований граніт, не старий залізний якір, а бронзове лиття на ньому. Все це створює відчуття і радості, і урочистості, викликає масу інших позитивних емоцій, відповідних ситуації. Разом з тим, при всіх його позитивних якостях, знак цей встановлений поблизу прохідної на території підприємства, а не за воротами. Хоча, у зв’язку з ювілеєм, на площі перед входом були виставлені на загальний огляд дві ракети — гордість заводу.
ПОХМУРІ ПЕРЕДЧУТТЯ, викликані пам’ятним знаком на честь 150-річчя ЧМП, підтвердилися досить швидко, чому все місто наше було свідком. Підтвердженням того ж став вінок, який самі працівники пароплавства поклали минулого року на якір меморіалу при освяченні нового прапора (попередній згорів у Музеї морського флоту). Виявилося, що вінок цей був помилкою — замовляли кошик з квітами, але з місяць на пам’ятному знаку пролежав все-таки вінок, викликаючи найпохмуріші почуття.
Ніщо випадковим не буває — незабаром був викорчуваний і сам пам’ятний знак. Місце пам’яті та розарію між пам’ятників історії та архітектури знадобилося для автостоянки.
Крім зовнішнього вигляду, не менше здивування викликав і сам «факт» 150-річчя — ще пам’яталися урочистості з нагоди 50-річчя ЧМП «під прапором Батьківщини» — радянської історії радянського підприємства, складеного з уламків розорених революцією судноплавних компаній. Недоуміння змусило звернутися до вельми гідного джерела — книги дослідника історії суднобудування та судноплавства Н. А. Залеського «Одесса» виходить у море» (Л., «Судостроение», 1987). Як виявилося, ще у 1830 році виникло питання про пароплавне товариство, яке забезпечило б регулярне сполучення (для поштових та інших цілей) Росії з Константинополем, а також між портами Чорного та Азовського морів. Дійсно, 16 березня 1833 року цар Микола I затвердив «Положення про заснування товариства акціонерів для встановлення постійного сполучення Одеси з Константинополем за допомогою пароплавів». Чорноморське товариство пароплавів засновувалося на десять років, але могло продовжувати свою діяльність і пізніше. Уряд передав товариству три пароплави — «Нева» та що будувалися в Миколаєві — «Імператор Микола» та «Імператриця Олександра». Одеське купецтво з великою обережністю поставилося до участі в товаристві, і не випадково — товариство хоч і забезпечило плавання суден, але працювало у збиток, незважаючи на пільги та дотації від держави. Пароплавне сполучення залишалося ненадійним, і через деякий час новоросійський генерал-губернатор
М. С. Воронцов призначив комісію для складання «Положення про нове пароплавне сполучення Одеси з Константинополем». У присутності генерал-губернатора 4 травня 1843 року відбулося відкриття «Експедиції постійних пароплавних сполучень Одеси з Константинополем», а вже 10 травня, о 12 годині 30 хвилин, пароходо-фрегат «Одеса» вийшов першим рейсом до Константинополя. Перед відходом на його борту перебували М. С. Воронцов та адмірал М. П. Лазарєв.
21 липня Чорноморське товариство пароплавів сповістило акціонерів, що «з нагоди закінчення часу, призначеного для його існування, припинені і рейси пароплавів його»; правління призначило для ліквідації товариства збори акціонерів у будинку № 14 на Італійській (нині — Пушкінській) вулиці.
ЯКЩО ХТОСЬ МОЖЕ ДОвести юридичну правонаступність між Чорноморським товариством пароплавів 1833 року та радянським ЧМП (раніше — ДержЧАП, ЧДМП), то хотілося б прочитати про це у «Вечірній Одесі». Будемо раді. Адже цього року виповнюється не менш ювілейна дата: 175-річчя вельми примітної в історії Одеси та чорноморського судноплавства події — початку регулярного пароплавного сполучення.
Оскільки руїни пам’ятного знака ЧМП опинилися на найпопулярнішій алеї ЦПКіВ імені Т. Г. Шевченка в «комплексі» зі зруйнованим пам’ятником трагічно загиблим кораблям та морякам ЧМП, то має сенс цього року саме в цьому популярному місці відпочинку над морем і портом, відмовившись від недоладностей останніх років, створити пам’ятний знак на честь 175-річчя початку регулярних пароплавних сполучень на Чорному морі. Таким чином слід було б віддати належне пам’яті про знаменну подію та про «предка» судноплавних компаній, яких нині в Одесі та в Україні чимало. А на Алеї Слави — встановити ще дві гранітні плити на згадку про всіх загиблих захисників Одеси та про всіх загиблих у Великій Вітчизняній війні жителів Одеси, без поділу їх за професіями та відомствами.
Геннадій КАЛУГІН.
Член правління Одеської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії
та культури, почесний працівник морського та річкового транспорту України.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











