Думаю, в наші дні важко знайти людину, яка не знає, що таке долар. Але, швидше за все, не кожен вчитується в те, що написано на цій купюрі, — «in God we trust». Цей вислів можна перекласти як «з нами Бог». Ставлення до релігії в американців вельми шанобливе.
На Манхеттені стоять численні величні католицькі храми, активно відвідувані в недільні дні. На західній стороні острова розташовані дві російські православні церкви. На 93-й стріт у старовинному особняку щодня проходять служби російської православної закордонної церкви. На 4 блока ( у нас би сказали, квартали) вище, на 97-й стріт, знаходиться храм російської православної церкви Московського Патріархату. Саме храм, століття якого урочисто відзначали два роки тому. Якщо дивитися вздовж тротуару, фасад храму зливається з іншими будинками, щільно притиснутими один до одного. Але варто звернути погляд до неба, перед поглядом заблищить золочений купол, увінчаний хрестом. До ювілею були проведені реставраційні роботи, виконані кращими московськими майстрами. Чудові фрески на біблійні сюжети прикрасили стіни храму. У недільний день перша служба проходить англійською мовою, друга — російською. Храм завжди переповнений, особливо багато молоді.
Після служби можна спуститися в нижнє приміщення храму і пообідати разом зі священнослужителями. Їжу готують жінки з «Сестринської ради». Треба віддати належне, все дуже смачно. Я звернула увагу на відвідувачів, які постійно сидять за одним зі столиків. Судячи з віку, вони належать до емігрантів післяреволюційного періоду. На службі вони сидять на спеціальних лавках, думаю, наймолодшому з них перевалило за дев’яносто років. Видно, що священнослужителі опікають їх.
Рік 2007-й ознаменований довгоочікуваним об’єднанням закордонної російської православної церкви та церкви Московського Патріархату. Абсолютно випадково в одну з неділь ми опинилися на ранковій службі в закордонній церкві. Цього дня проходив традиційний марафон, і багато вулиць були перекриті. На першому поверсі в невеликому храмі йшла служба англійською мовою, на другому — російською. Після закінчення служби, як можна було зрозуміти, несподівано для парафіян, священик замість проповіді зачитав постанову про майбутнє возз’єднання церков. Усім присутнім були роздані копії постанови. А 17 травня 2007 року акт возз’єднання був завершений урочистою службою в московському храмі Христа Спасителя. У зв’язку з цим мені згадався два епізоди.
Закордонна російська церква знаходиться в одній будівлі з Синодом, там же живуть деякі священики, тому біля входу є місце для чергового. Один з чергових — Михайло Олександрович — працює з п’ятниці по неділю. Йому відведено місце, де він може поспати. Він високий, худорлявий з витонченими рисами обличчя. Уявити, скільки йому років, не беруся. Якось розговорилися. Дізнавшись, що я з Одеси, він із захопленням почав перераховувати пам’ятні місця, які він бачив у нашому місті… до революції. То скільки йому років? Він палкий прихильник возз’єднання церков. З усмішкою згадав, що колись він належав до тих, кого в післяреволюційній Росії називали «білою сволотою».
Інший випадок, що запам’ятався мені в душі, стався в поминальну неділю на російському православному кладовищі за годину їзди від Нью-Йорка. Тут же знаходиться жіночий монастир закордонної церкви. Пройшовшись уздовж могил, можна побачити імена нащадків Романових та інших відомих у царській Росії родин.
Посеред кладовища є невелика площа, на якій «Толстовський фонд» організовує трапезу просто неба. Місце це багато десятків років у поминальну неділю дає можливість вихідцям з Росії зустріти знайомих. Поруч зі мною, вітаючи один одного, тричі поцілувалися літня жінка і чоловік. Фраза, висловлена цією дамою, при спогаді змушує моє серце тужливо стискатися. На її обличчі були одночасно і приреченість, і тиха усмішка, коли вона поскаржилася: «А нас стає все менше і менше».
На початку вересня до Нью-Йорка була привезена чудотворна ікона Пресвятої Богородиці — «Державна». Вклонитися їй йшли натовпи людей, об’єднані православною вірою. В один із цих днів у Лінкольн-центрі з концертом виступив хор Покровського чоловічого монастиря. Квитки були розпродані за місяці вперед.
Про повагу до релігійних традицій свідчить те, як проходить Хресна хода в Пасхальну ніч. Цього року в суботу вночі йшов проливний дощ. Храм був переповнений. Зазвичай біля храму ставили великий екран, можна було дивитися службу, стоячи на вулиці, поставити свічки біля виставлених ікон. А тут — злива. Біля храму на вулиці стояли лише кілька людей під парасолями. Але до дванадцятої години, коли у дверях з’явився єпископ Меркурій у оточенні священнослужителів, з усіх боків стало стікатися безліч народу під парасолями. Щоб зрозуміти важливість того, що відбувається, поясню: по 97-й стріт, на якій стоїть храм, рухається транспорт, що з’єднує через Центральний парк західний Манхеттен зі східним. З боків до кварталу притискаються дві односторонні магістралі. По П’ятій авеню вниз, по Медісон — вгору цілодобово рухається нескінченний потік машин. Але о дванадцятій годині в Пасхальну ніч щорічно від храму починається Хресна хода, і поліція перекриває весь рух. Сотні людей зі свічками в руках зі співом рухаються вздовж хмарочосів. У багатьох вікнах можна побачити фігури мешканців, які спостерігають за зворушливим видовищем. Навіть зараз, просто згадуючи те, що відбувалося, відчуваю вражаюче почуття причетності та вдячності.
Наближається Різдво. Головна ялинка Нью-Йорка, найвища, встановлюється біля Рокфеллер-центру. Прилеглі вулиці професійно і зі смаком прикрашені ілюмінацією. Біля ніг красуні ялинки розташований каток зі штучним льодом, за ним невеликий квартал, що впирається в П’яту авеню. Саме там більше місяця триває урбаністичне світломузичне шоу. Щовечора тисячі американців приходять на це видовище. Багато туристів приїжджає з інших штатів. Подивитися є на що. Для мене ж подарунком було те, що я почула. Фасад хмарочоса слугував фоном, на якому танцювали ажурні сніжинки. Музика була мені виразно знайома. У виконанні симфонічного оркестру переважали ударні, що створювали ефект дикої природи танцю. Здивуванню моєму не було меж, коли я впізнала в цій музиці українські різдвяні колядки. Подробиці я дізналася у народного артиста Миколи Свидюка. Він розповів про оркестрову обробку народних мелодій композитором Леонтовичем, очевидно, ця версія і підкорила американців. Дуже радісно чути там нашу музику. Але тут, вдома, скоро зазвучить та сама мелодія тепло і ніжно:
Щедрик, щедрик, щедрiвочка,
Прилетiла ластiвочка,
Стала собi щебетати,
Господаря викликати…
З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ, ДОРОГІ ЗЕМЛЯКИ!
З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
MERRY CHRISTMAS!
Ірина КУЗНЕЦОВА.
Нью-Йорк — Одеса.