Володимир Никодимович Рожков — колишній моряк, нині пенсіонер. Його син Володимир Володимирович Рожков — майбутній моряк, нині курсант морехідного училища. Син ображений на батька за те, що той вигнав його з квартири, в якій хлопчик народився і прожив усе життя. Але ще більше образилася на В. Н. Рожкова його колишня дружина, мати Володі — Людмила Василівна Єгорова. Саме її листа отримала редакція:
«До вас звертаються ветеран праці, вчитель вищої категорії (дипломи, грамоти, пропрацювала в народній освіті 35 років) і мій син Рожков Володимир. Просимо вас допомогти нам у біді, яка називається несправедливістю, незаконністю, а може, корупцією.
18 квітня 2007 р. рішенням Малиновського суду м. Одеси нам було відмовлено в задоволенні позовної заяви про вселення в квартиру № 183 по вул. Щорса, 2, і задоволено зустрічну позовну заяву Рожкова В. Н. (рідного батька мого сина Рожкова В. В.) про визнання нас такими, що втратили право на проживання на цій площі.
Що буде з Україною, якщо батьки будуть зачиняти двері, міняти замки і не впускати до будинку синів неповнолітніх! Про себе мовчу… Щодо сина волаю про допомогу…»
Перу сина належать також кілька скарг. Одна з них адресована голові обласної колегії адвокатів м. Одеси:
«2 грудня 2006 р. на мою матір Єгорову Л. В. було скоєно замах — бандит зіштовхнув маму зі сходів і при падінні вирвав сумку з її рук (у сумці були гроші, ключі, пенсійна книжка, окуляри). Ми звернулися до міліції (додаю ксерокопію талона-повідомлення № 20, капітан міліції Рибокоп В. М.).
Це було замовлення, щоб усунути маму, щоб вона зі мною не прийшла на суд 28 грудня 2006 р. (адже мені 16 років, мати захищає мої інтереси)…
У листі начальнику УМВС України в Одеській області Володимир пише:
«Мій батько Рожков Володимир Никодимович… дійшов до того, що 19 лютого 2006 р. поміняв замки на вхідних дверях за адресою: Щорса, 2… Я звернувся до міліції, намагався відкрити двері, але міліція Малиновського району не дозволила, не захистила мене, залишила на вулиці, без мого житла (міліція батька покриває)…
Прошу допомогти мені вселитися до своєї квартири, де я народився в 1990 році, ріс, жив усі ці роки, де мої друзі, де я прописаний з моменту народження…»
Однак повернемося до історії питання. І тут одразу скажемо: рішення Малиновського суду (суддя Сєвєрова) — не перше і не єдине, що стосується вселення-виселення зі спірної житлової площі. Більше 10 років тому (28.02.1997 р.) суддя того ж Малиновського райсуду м. Одеси Л. І. Єлісєєва, розглянувши у відкритому судовому засіданні позов Єгорової Л. В. до Рожкова В. Н., вирішила: «вселити Єгорову Людмилу Василівну з сином Рожковим Володимиром, 1990 р. н., в кв. № 183 будинку № 2 по вул. Щорса».
Перш ніж прийняти таке рішення, суддя, звичайно ж, розібралася в ситуації. З’ясувала, що Л. В. Єгорова — законна дружина В. Н. Рожкова, на її вселення і прописку він дав «добро», відправивши відповідну радіограму з борту теплохода «Карелія», оскільки був у той час у рейсі. Тут народився їхній син — Володимир Рожков. І все було добре до літа 1996 р., коли, як зазначив суд, «відповідач її з дитиною вигнав з квартири і в даний час перешкоджає вселенню та проживанню».
Що було далі? Зрозуміло, що після суду стосунки між колишнім подружжям не покращилися. За свідченням Людмили Василівни, В. Н. Рожков усіляко перешкоджав їй і синові в користуванні житлом, влаштовував скандали. Справа доходила до рукоприкладства. У редакції є два акти медекспертизи («синці на голові, шиї, грудній клітці, лівому передпліччі, що відноситься до легких тілесних ушкоджень») і кілька відповідей з міліції, куди скаржилася постраждала. Однак кримінальна справа жодного разу не порушувалася: В. Н. Рожкову неодноразово виносилося офіційне застереження про недопустимість протиправної антигромадської поведінки.
А в червні 2003 року Малиновський районний суд знову змушений був розбиратися зі «справою», яку можна назвати «битва за квартиру № 183». Цього разу заяву до суду написав Володимир Никодимович Рожков з проханням переглянути рішення, винесене суддею Л. І. Єлісєєвою. Підстави? Нововиявлені обставини. Позивач стверджував, що до подання позову Л. В. Єгоровою рішенням Одеського міськвиконкому від 27.07.1996 р. їй була виділена однокімнатна квартира на двох осіб (вона і син). Суд з’ясував: так, квартира виділена, але це «не підтверджує факт наявності іншого постійного житла у Єгорової Л. В. та вибуття її з сином на інше постійне місце проживання». Суддя А. П. Целух відмовив В. Н. Рожкову в задоволенні його заяви. Рішення Малиновського суду від 28.02.1997 р. залишилося в силі.
ОДНАК 19 лютого 2006 р. батько, як свідчать документи, «скориставшись відсутністю матері та сина, змінив замки на вхідних дверях, Єгорова з сином змушені були піти жити до знайомих». Виділена їм міськрадою квартира знаходиться «в непридатному для проживання стані через відсутність ремонту».
Але в ході слухання «справи» з’ясувалося, що доводи позивачки про те, що належна їй квартира знаходиться в непридатному для проживання стані, не відповідають дійсності, оскільки ще в 1997 р. відповідач особисто робив у ній ремонт, заплатив 800 доларів США за встановлення дверей, купив стіл, лінолеум, люстру…
Суд вислухав і свідків. Наприклад, свідок М. І. Буханенко (проживає поверхом вище щодо спірної квартири) пояснила, що до 2003 р. вона часто бачила позивачку з сином у під’їзді, віталася з ними, а з вересня 2003 р. їх не видно, а от В. Н. Рожкова зустрічає регулярно…
Результат розгляду — мати з сином, прописані в квартирі № 183 на вул. Щорса, з цієї квартири вигнані, і відповідній міліцейській структурі запропоновано зняти їх з реєстрації.
Природно, відразу ж народилася апеляційна скарга. Об’ємна (на 6 сторінках) і щільно нафарширована юридичними аргументами.
На жаль, поговорити з батьком мені не вдалося: Володимира Никодимовича зараз немає в Одесі. Спірна квартира вже більше місяця порожня, її вікна наглухо зашторені. Попереду — засідання колегії апеляційного суду. Що воно принесе? Можливо, все піде по другому колу.
І останнє (для допитливого читача): житлова площа спірної квартири — 16,02 квадратних метра.
Павло ШЕВЦОВ.