Світлана Сурганова: «музика і любов…»
23 грудня в Одесі відбувся концерт пітерської групи «Сурганова та оркестр». Після виступу солістка Світлана Сурганова відповіла на запитання журналістів.
— Світлано, ви зі своїм гуртом в Одесі вперше. Які відчуття?
— Ніби ми тут уже 31-й раз. Одеса — маленький Пітер. Мені тут настільки комфортно, настільки добре, ніби я в себе вдома.
— Перша частина вашого концерту — філософські пісні, друга — пісні про любов, потужніші. Куди вас більше тягне у творчості останнім часом?
— У моєму житті сталася низка подій, які потребують осмислення. Це пов’язано з втратами близьких людей. Завдання було утворену від втрати порожнечу перетворити на якусь позитивну енергію. Тому що я розумію, що не маю жодного морального права просто так зникнути у своєму сумі.
— За ті кілька місяців, що існує програма «Просвіт», щось змінилося? Щось сталося, якщо судити з реакції глядачів?
— Ми вперше в Одесі, жодної пісні не співали тут наживо, а глядачі вже просять співати пісні з репертуару нової програми. Звісно, це приємно.
— А ви самі що слухаєте?
— Останній альбом «Muse» із задоволенням послухала, подобається «Evanescence». Мені зараз імпонує важка музика з мелодійним вокалом. Ось, власне, яскравий представник — «Evanescence».
— В останніх ваших піснях все більше відчувається повернення до такого року…
— Так, мій внутрішній стан спрямований до цієї естетики. Мені дуже хочеться грати важку музику, аж до альтернативи. Але з іншого боку, адже вже є «Muse». Я не знаю, що можна зробити краще в цьому амплуа, але це якраз дуже мені близьке. Я дуже люблю Рахманінова. Ця російська класична просочення видно у соліста «Muse».
Я зараз, в основному, слухаю МП3-збірки, там напхано все підряд: і Чайковський, і Балакірєв. Прекрасно думається під цю музику, розмірковується. Російська класика (сподіваюся, це не образливо буде) — гарна фонова музика для роздумів.
— Сьогодні в руках у вас була скрипка. Ви до неї повертаєтеся? Це буде частіше?
— Сподіваюся. Таке відчуття, що смичок — це чарівна паличка.
— Що для вас важливіше: любов, ваша творчість, успіх чи гроші?
— Це все, помножене на посмішку. Творчість, звісно ж. Тобто, без творчості все згасає. Як, власне, і без любові. Їх, я вважаю, можна навіть поставити на одну сходинку.
— Любов — це муза, яка допомагає вам творити?
— Безумовно. Хоча ви знаєте, що за цей рік мене покинули дві дуже близькі мені людини. Я згадала епітафію на могилі Бродського у Венеції. Там написано, що зі смертю не все закінчується. І це правильно, тому що любов, яка була цим людям адресована, продовжує жити, і сила її не згасне.
— А що таке для вас любов?
— Це певна формула гармонії, що прагне до досконалості. Музика і любов — вони рідня. Це дві ідеальні формули гармонії.
— Влітку в Португалії ми можемо сподіватися на нові записи?
— Запис ми будемо робити в Пітері в новонародженій нашій студії, є вже репетиційна база. А в Португалії буде просто робота в якості «робочих музичних конячок» — музиканти гратимуть відомі «кавери», європейські хіти, джазові стандарти, імпровізації, працюватимуть як музиканти нічних клубів, барів.
— А де ви навчилися так свистіти?
— Це ще глибоко з дитинства, підгледіла за кимось і повторила.
— Вам легко відчувати себе сучасним виконавцем, який грає таку унікальну музику?
— Мені байдуже: сучасна я, несучасна. Я ніколи не зможу підроблятися під сучасність або під якісь штампи. Я така, як є.
— Як ви ставитеся до моди? До часткового повернення її у 80-ті?
— До моди дуже добре ставлюся, це — теж прояв креативу, людської фантазії. Мода допомагає самовиражатися.
— А ваш сьогоднішній чудовий костюмчик — це з останньої фотосесії?
— Скоріше фотосесія — з цього шикарного костюмчика. Є така у нас чудова швачка — Олена Бадмаєва, в Пітері живе. Ось це — підсумок нашої з нею першої співпраці.
— Чи задовольнив вас концерт?
— Враження просто чудові. Прийняли мене дуже добре. Всім дякую. Я задоволена!
Записала Тетяна СУВОРОВА.

що нового?
Молодіжні парламентські слухання
Напередодні Нового року представники Молодіжної ради Одеси взяли участь у парламентських слуханнях з питань молодіжної політики.
17 найактивніших членів МР з різних навчальних закладів нашого міста вирушили до Києва, щоб зробити свій внесок у розробку всеукраїнських молодіжних програм. Перш за все, хлопці відвідали Комітет Верховної Ради з питань правосуддя, головою якого є Сергій Васильович Ківалов. Потім було власне участь у парламентських слуханнях з питань молодіжної політики.
— У залі проходили бурхливі дискусії, і це нагадувало наші сесії, де нерідко киплять такі ж обговорення, — розповів представник громадської палати Молодіжної ради Сергій Гірс.
На слуханнях виступив почесний член МР Вадим Георгієнко, який підкреслив актуальність проблеми молодіжної політики в країні. Під час виступу було зазначено, що на прикладі моделі Молодіжної ради Одеси будуватиметься участь молоді у прийнятті рішень у багатьох містах України.
— Ця поїздка дала нам можливість усвідомити, що молодь відіграє важливу роль у прийнятті рішень у сфері молодіжної політики, — зазначила голова Молодіжної ради Світлана Осауленко.
Юлія ГАУСОВА.

молодіжна рада
Будуть і індикатори, і автобуси?
На шостій сесії Молодіжної ради Одеси другого скликання, що відбулася 11 січня в актовій залі ОНЮА, було затверджено узгоджений з профільним управлінням виконкому проєкт міської програми реалізації завдань державної молодіжної та сімейної політики на 2007 рік.
Донедавна єдиним в Одесі правовим документом у сфері молодіжної політики була концепція «Молода громада», розроблена МР та затверджена сесією міськради 9 листопада 2005 року. Однойменну програму до 2015 року юні сенатори та конгресмени розробили ще у 2005-му, але досі затвердити її не вдавалося. Тепер, коли зауваження молодої громадськості до проєкту програми на 2007 рік враховані і увійшли до документа, який розглядатимуть міські депутати 26 січня, у МР з’являється надія до осені доопрацювати спільно з управлінням та затвердити на сесії довгостроковий проєкт (передбачувано розрахований до 2010 року). Голова Молодіжної ради Світлана Осауленко не приховує, що прорив став можливим багато в чому завдяки тому, що Віктор Аксанюк, екс-начальник управління молодіжної політики, перейшов на іншу посаду. Допомагали хлопцям його заступники — Павло Бочевар та Ірина Яковлева.
Нагадаємо, що напередодні Нового року молодіжна програма, розроблена управлінням, ще на чолі з Аксанюком, бурхливо обговорювалася на засіданні виконкому і в підсумку була прийнята з умовою, що свої поправки до документа внесуть юні сенатори та конгресмени. Цим зайнялася спеціально сформована робоча група на чолі з Вадимом Георгієнком. Крім безпосереднього спілкування з членами цієї групи, бажаючі могли висловити свої пропозиції на сайті МР http://www.odessamik.org.ua, де були виставлені обидва проєкти.
У результаті в підсумковому документі з’явився пункт про розробку критеріїв та індикаторів ефективності програми. Завдяки цьому можна буде оцінити, що змінилося в житті молоді міста за підсумками реалізації програми (нагадаємо, що саме в цьому полягала головна претензія МР до початкового варіанту). Розділені цілі молодіжної та сімейної політики, в пункті «правове обґрунтування» вказана концепція «Молода громада». Вирішено штучний, за словами Вадима Георгієнка, конфлікт навколо координаційної ради з питань молодіжної та сімейної політики при мері: вона стає громадською колегією правозахисників і займається сімейною політикою, залишивши молодіжну вже існуючому органу — МР. Останньому на проведення заходів виділено 50 тис. грн, не враховуючи 25 тис. на вибори, що можна вважати ще одним проривом (звісно, за умови, що 26 січня депутати з цим погодяться).
З не зайвого і приємного для міської молоді в новій програмі можна знайти питання про доцільність та спосіб створення мережі соціальних гуртожитків для молодих людей, які опинилися в кризових ситуаціях, створення чотирьох скейтовелодромов, чотирьох графіті-панорам, впровадження програми «студентський автобус» і так далі.
Консолідований варіант багатостраждального документа був затверджений молодими сенаторами та конгресменами одноголосно.
Другим і останнім питанням порядку денного став давно обіцяний конкурс міні-грантів: кошти на нього надані Фондом імені Стефана Баторія. Проводить конкурс громадська організація «Наші діти» за участю Молодіжної ради. Ініціативним групам школярів та студентів надається можливість реалізувати свої соціальні проєкти: для переможців у категорії «шкільний проєкт» виділяється по 500 грн; для кращих студентських ідей — по 4600 грн. Планується три тури: зимовий, весняний та осінній. Тема зимового, який вже практично стартував, — інформаційна сфера: проєкти шкільних, студентських, молодіжних газет, журналістських розслідувань, інформаційних мереж тощо.
Бажаючі спробувати свої сили можуть подати заявки на участь у попередніх тренінгах до 20 січня за тел. 607-646, 639-583 або за допомогою електронної пошти — molbank@mail.ru Тренінги пройдуть з 20-го по 30-е, кінцевий термін подання проєктів — середина лютого, переможці будуть визначені до кінця місяця. Додаткову інформацію про конкурс можна також отримати за вказаними вище телефонами.
Юлія РОМАНОВСЬКА.

Аспірантура. Різні думки на одну тему
Сьогодні зростає популярність аспірантури. Багато батьків хочуть для своїх дітей кандидатського ступеня.
Зараз модно мати кандидатський ступінь, навіть не маючи жодного стосунку до викладання, — як то кажуть, щоб було, що на візитці писати. Ступінь не завадить і політикам — додатковий бонус у біографії. А взагалі аспіранти бувають найрізноманітніші. Вислухаємо трьох.

Аліса, аспірантка «за розрахунком», Москва:
— Свого часу я безкоштовно вступила на журфак МДУ. Кажуть, до МДУ безкоштовно вступити нереально, але насправді це один з небагатьох московських вишів, де щиро цінують талант і скоріше відправлять на контракт «свого» абітурієнта, ніж не приймуть обдарованого «з вулиці». Безкоштовно я туди вступила, безкоштовно там провчилася. Батькам мій вибір припав не до душі — тато-хімік бачив дочку хіміком, мама-художник — художником. До моїх успіхів вони завжди ставилися байдуже. Я швидко зрозуміла, що всього в житті треба добиватися самій.
Я в журналістиці з 14 років — вже десятирічний досвід за плечима. Працюю у відомій газеті, але питання про те, чи варто вступати до аспірантури, переді мною навіть не стояло. Журфак МДУ — це престижне місце роботи, високий рівень викладання, стажування за кордоном, можливості для різнобічного розвитку та професійного зростання. Тема цікава, і не нав’язана: ми придумали її разом з керівницею. Вона приголомшлива людина — коли у мене було погано з грошима, давала в борг, щоб я могла заплатити за оренду квартири. Вона розуміє, що, на відміну від багатьох, мені доводиться не просто працювати, а вкалувати — а потім їхати додому, на околицю Москви, дві години. А дисертацію я пишу ночами — а що робити? Керівниця мене хвалить — незважаючи на мою зайнятість, я встигаю більше, ніж її непрацюючі «розслаблені» аспіранти. Загалом, я задоволена тим, що пішла в аспірантуру — і ні про що не шкодую. Хоча хотілося б нарешті почати вночі спати, а не сидіти до світанку за монітором.

Василь, аспірант «за покликанням», Київ.
— У мене особливий випадок — я ще в школі знав, що стану вченим і вивчатиму історію. Вступив на історичний факультет, завжди дуже добре вчився — не заради «кольорового» диплома, а заради задоволення. Потім — до аспірантури, і вже за перший рік побував на семи наукових конференціях з доповідями, зараз у мене вже 9 опублікованих статей. Звідки таке завзяття? Відповідь проста. Історія — це моє захоплення з дитинства, і я щасливий, що можу присвятити йому все життя. Звісно, я різко виділяюся на тлі деяких аспірантів, яких в аспірантуру «пхнули» мама з татом або професор-дідусь. Я знаю, що я роблю і навіщо я це роблю. На даний момент я не викладаю — але вже з нетерпінням чекаю, коли зможу вийти хоча б на півставки. Щодо плачевного стану науки — так, зарплати викладачів абсолютно не відповідають їхній праці, але для мене гроші — це не головне. Звісно, це звучить претензійно, але я вважаю, що людина може бути щасливою тільки тоді, коли займається улюбленою справою. Так, міг би піти працювати у велику фірму і багато заробляти — я добре знаю англійську, легко навчаюся, відповідальний і не гублюся в конфліктних ситуаціях. Але це не моє. Нехай краще я втрачу в грошах, ніж у душевному комфорті.
СВІТЛАНА, аспірантка «статусна», Львів:
— Моя історія приходу в аспірантуру не зовсім типова. Річ у тім, що я рано вийшла заміж — у 18 років. Мій чоловік не набагато старший за мене, але іноді у мене виникає відчуття, що він мені як батько, якого я рано втратила. Він — типовий чоловік-добувач, дуже розумний, розважливий чоловік. Зробив чудову кар’єру, хоча у нього немає вищої освіти, і йому лестить те, що я закінчила виш. Саме він наполіг на тому, щоб я пішла в аспірантуру. Він чудово бачив, що я не могла б досягти успіхів у бізнесі — не той характер, і непомітно підштовхнув мене до думки про кар’єру викладача.
Чи подобається мені в аспірантурі? Багато біганини, оформлення різних папірців дуже напружує. Але в цілому я задоволена своїм вибором — після закінчення аспірантури буду викладати економіку, якою цікавлюся ще зі школи. Аспірантура не дає мені зупинятися в розвитку — на тлі жінок-домогосподарок, які швидко деградують, я виглядаю дуже вигідно. А взагалі вважаю, що викладання у престижному виші — це чудовий вибір для жінки. Якщо, звісно, їй не бридкий сама думка про роботу вчителя.
Розпитувала Ольга ЧЕРКЕЗ.

дві думки про одну книгу
«Маятник» — «розумний» чи «псевдонауковий»?
Він спостерігає за нами, він знімає емаль з шорсткої поверхні життя… і, як це робили церковні реставратори, він відокремлює дбайливим рухом перший шар розпису ікони, а під ним знаходить оригінал. На дубовій рамці справжнього іконостасу опукло розповзлося слово «життя». Молебень, звернений до життя, — штука, важко пояснювана. Розтлумачити її взявся Умберто Еко. «Маятник Фуко» — книга, що провокує роздуми.

Ірина КРАТЮК, 23 роки, журналіст і музичний редактор телеканалу «Інтер»:
— «Перемішуючи літери книги, ми перемішуємо світ», — такий основний стрижень твору. Я б віднесла «Маятник» до розряду науково-популярної літератури; «розумної літератури», яка підказує нам, як комп’ютер, готовий кілька разів повторити: «Не видаляй інформацію, не видаляй!». Умберто частково змінив моє світогляд. Слова набули вагомості та матеріальності. Тепер я поводжуся з ними обережніше. Звичайне «добре» забарвлює життя в теплі тони, негативне ж слово несе негатив. «Маятник Фуко» стер мій юнацький максималізм, розмив межу між «чорним» і «білим». Еко нічого не вигадував, він лише нагадав забуті, що не піддаються сумніву, істини. Фрагменти безглуздих дискусій, зведених до ступеня абсурду, — чиста правда про схильність людини до гри. Ми любимо грати ролі, поступово входячи в азарт. Прозаїк Еко нагадує лікаря, «дієсловом палючого розуми людей». Симбіоз детективного жанру та історичних посилань переносить нас до масонів і тамплієрам. Простежується релігійна тематика, спрямована не проти віри як такої, а проти сліпої віри. Існування верховної канцелярії заспокоює, стримує нас від необдуманих вчинків. Сімсот з гаком сторінок поглинулися швидко і успішно засвоїлися свідомістю. Все у світі має свої наслідки, все взаємопов’язано. І, порушивши гармонійний цикл, можна нашкодити позитивному результату подій. Все має сенс. Після подібних умовиводів мені стало зрозуміло, чому книга так нетрадиційно оформлена. Графіка несе певну епохальність.

Сергій ЖУК, 28 років, програміст і системний адміністратор:
— Як показує практика, жанр — дуже розмите поняття. На полицю науково-художньої літератури я б поставив томики Крайтона та І. А. Єфремова. Для творів Брауна та Еко в моїй книжковій шафі місця взагалі не знайшлося. «Псевдонаукова» література (таке прізвисько я їй дав) викликає роздратування. Умберто, схоже, складає романи в новому стилі «urban tale», тобто в стилі сучасної міфології. Скільки-небудь вираженої сюжетної лінії в «Маятнику Фуко» я не знайшов: переживання, спогади, досить хаотично накидані…
Мені подобаються такі собі «аморфні побудови», але в міру. У того ж Ділейні або Саймонса вони дуже навіть часто зустрічаються. Але у Еко, як мені здалося, перебір. До релігійної тематики я ставлюся дуже скептично, але сама по собі вона жодного заперечення не викликає. Взяти, наприклад, цикл «Чорний баламут» у Г. Л. Олді, просочений, як промокашка, індуїзмом, але це не заважає. Релігійні відступи у Лемма в «Солярисі» також цілком органічні, хоча мене зацікавити не змогли. Ім’я Умберто Еко постійно на слуху, тому і книга незабаром потрапила до моїх рук. Але я не люблю продиратися крізь громіздку текстову побудову. Характеристикою роману служить динамічність (хоча для деяких і Лев Миколайович динамічний). Поняття «маятник Фуко» мені було знайоме приблизно з третього класу, тому нічого такого містичного і незрозумілого, та ще й символічного, я в ньому не бачив. Якщо говорити про науково-художню літературу, візьміть «Штам Андромеда» Крайтона або «Парк Юрського періоду». Хоча мова йде про речі, в яких я, загалом, фахівець, спіймати письменника на невідповідностях не вдалося, а, навпаки, знадобилися додаткові відомості. А у письменника, що обговорюється, починаються «розумування» про якесь таїнство, при цьому йдеться про абсолютно прості і зрозумілі речі, і відчувається, що автор у них трохи «плаває». Це все одно, як огортати містичним ореолом м’ясорубку або тролейбус за вікном.
Записала Марія СОПКАЛОВА.

хобі
Літ-квартирник
Якщо ще п’ять років тому молоді люди у віці від 14 до 20 років зовсім не цікавилися літературою, то сьогодні все змінюється на краще. Більше немає цієї моди бути «неосвіченим». У цьому ми всі можемо переконатися хоча б за частими літературними вечорами, які проходять в університеті ім. Мечникова.
Але найцікавіше те, що молодь сама є організатором такого роду заходів. Ось, наприклад, ще з початку навчального року студент 2-го курсу філологічного факультету Артем Терещук збирає у себе вдома своїх друзів і просто любителів поезії. Гості слухають вірші, після обговорюють. На таких вечорах звучать різні твори: шедеври відомих поетів, вірші власного твору.
Артем зізнається, що дуже хоче залучити більше народу, але, на жаль, поки немає більш місткого приміщення для зустрічей. Тому доводиться щоразу запрошувати різних людей, щоб усі змогли послухати і себе проявити.
Дуже хочеться сподіватися, що у нас у місті проводиться багато таких «вечорів». Адже поезія, та й література взагалі — це те, що робить людину культурною у всіх сенсах цього слова. Напишіть нам, якщо стали учасником одного з таких «літературних салонів» (так це раніше називали).
Тетяна ЛАПА.