пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Ростемо патріотами
Встановити пам’ятний знак воїнам Великої Вітчизняної війни на місці жорстоких боїв під час оборони та визволення Одеси в урочищі «Дальницький ліс» вирішили школярі з Одеси та села Нова Долина Овідіопольського району. Кошти для цього вони заробляють, саджаючи дерева у Великодолинському лісництві.
— Ця ідея народилася в нещодавньому туристичному поході, який ми здійснювали разом з друзями з турклубу «Чінтер» одеської школи-інтернату № 4, — розповідає учень Новодолинської школи Валерій Запорожченко. — На зборі, присвяченому 65-річчю героїчної оборони Одеси, ми зустрілися з лісничим Анатолієм Олексійовичем Грабовим, який розповів багато цікавого про Пояс Слави, де й досі про кровопролитні бої нагадують численні гільзи, уламки. Під час посадкових робіт, проведення водо- та газопроводів тут часто знаходять зброю, боєприпаси, останки воїнів. За номером на багнеті гвинтівки, медальйонах минулого року вдалося встановити імена та місце загибелі кількох солдатів, повідомити про це їхнім родичам.
Зворушені розповіддю лісничого, хлопці вирішили встановити тут пам’ятний знак, увічнити імена безвісти зниклих захисників Батьківщини посадженими деревами. Перед початком цієї акції вони разом з керівниками турклубів Валі Шуюровим, Наталею Копотієнко та Леонідом Ржепишевським відвідали музей Одеського військового округу. Екскурсію для юних патріотів провів син полку в роки Великої Вітчизняної, полковник авіації у відставці, нині — заступник директора музею з наукової частини Новомир Царихін. Разом з хлопцями він взяв участь у мітингу біля обеліска Слави на найпівденнішій ділянці оборони Одеси і подякував їм за нинішню благородну акцію.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.

«Час грати головою»
У багатьох словосполучення «гра головою» асоціюється виключно з футболом. Але телеканал «Інтер», очевидно, вирішив розвіяти цей стереотип: цього сезону запущено новий проєкт під назвою «Брейн-ринг: teen-ліга», який є копією дорослого «Брейн-рингу».
Якщо ви пам’ятаєте старий «Брейн», то це, в принципі, те саме. Єдина різниця — тепер грають діти, а точніше, ті, кому на момент 01.01.2007 ще не виповниться 18 років. Для першого циклу зйомок у Києві відібрали з 40 команд 24. Відкриттям сезону стала команда з Малої Виски — населеного пункту з населенням всього 10 тисяч осіб. Приємно, що 6 команд були з Одеси (для порівняння — з Києва 3, з інших міст ще менше).
Програма з’явилася як творіння Бориса Бурди, Андрія Козлова та Ігоря Кондратюка. Останній зараз веде шоу «Караоке на Арбаті», і «Брейн-ринг» у нас іде ніби як обмін телепрограмами. Вся інформація щодо відбору команд надходила через Бориса Бурду (теж, до речі, нашого земляка), а, власне, постановкою програми займався вже небезвідомий за тим самим московським «Брейном» Андрій Козлов. Ведучим виявився Олесь Бузина — відомий тележурналіст, який ніколи не вів програму, але виглядає він у цьому шоу якнайкраще.
Нашу поїздку проспонсорували — дякуємо банку «Південний» і нашому тренеру Єлизаветі Овдієнко.
Зйомки тривали чотири дні в Києві.
Окремо варто сказати про атмосферу в залі. Що там творилося… Тупали, кричали, вболівали, складали кричалки — загалом, стадіон, тільки в більш культурній формі. Борис Бурда перед кожною зйомкою, поки розсаджували глядачів, вигадував якісь ігри, розіграші на призи (інтелектуальні аукціони тощо), чим сильно заводив публіку. Завжди рівно на рахунок «нуль» з’являвся ведучий або, іноді, зірки української естради, яких запрошували на кожну гру для виступу в музичних паузах.
Ну от, прийшов і наш час. Я вам скажу — не так це легко, сидіти там і відповідати на запитання, в залі набагато легше, а тим більше — перед екраном телевізора. Але все ж команди справляються із завданням вельми успішно. І, що найголовніше, немає жодної ворожнечі та образи на того, хто тебе обіграв…
Жахливо не хотілося їхати. Хотілося побачити цю роботу умів, поспілкуватися з іншими командами, поспівати пісні в перерві.
Якщо вам ця гра цікава, ви хочете дізнатися результати, вболівати за одеситів, і не тільки, — то дивіться в суботу о 16.00 «Брейн-ринг на телеканалі «Інтер» — час грати головою!»
Олексій КРАЄВ.
Учень Рішельєвського ліцею.

Денний табір у турклубі
Вперше під час нинішніх осінніх канікул для школярів відкривається денний табір у туристсько-спортивному центрі «Одеса» (Старобазарний сквер, 5).
— Щоранку, з 11.00, ми чекаємо на юних одеситів, щоб долучити їх до туристичних походів з багаттями, піснями під гітару, до пізнання рідного краю, його заповідних мальовничих куточків природи, — говорить директор центру Сергій Іванович Мірошниченко. — Програма роботи денного табору передбачає не тільки освоєння школярами туристських навичок, але й їхню підготовку до майбутніх щомісячних загальноміських змагань з краєзнавчого орієнтування на призи «Вечірньої Одеси». Разом з газетою, яка з дня свого створення активно пропагує розвиток спорту і туризму серед дітей та молоді, організатором змагань з міського орієнтування виступають міжнародні громадські організації «Одеське земляцтво» та «Слово і діло». Підростаюче покоління одеситів має любити і знати своє місто, знайомити численних гостей з його славною історією, пам’ятками.
Отже, до зустрічі, юні одесити! Телефон для довідок 724-08-11.

ювілей
Так тримати!
У Приморському ліцеї, що на пр. Гагаріна, готуються відзначити ювілей вчительки української мови, завідуючої кафедрою філології Т. Н. Михайліної. Це відмінник освіти, вчитель вищої категорії, методист (майже 30 років очолювала районне методичне об’єднання україністів). Це і постійний член різних конкурсних комісій («Учитель року», наприклад). Нагороджена медаллю за доблесну працю, золотим знаком району, а грамот просто не злічити. Тамара Миколаївна не приховує свого віку — 30 жовтня їй виповниться 65 років.


Традиційне запитання: чому саме вчительська професія обрана? А це з дитинства. Тамара навчалася в Давидо-Брицькій школі Херсонської області. Чудова була в неї вчителька української мови Ганна Петрівна (прізвище стерлося вже з пам’яті), ось і народилася мрія. Потім був Чернівецький університет (український філфак, звичайно), але чоловік-моряк повіз до Одеси. В ОДУ вразили викладачі: натхненні лекції Недзведського, Карпенка, Жаборіка пам’ятаються досі. «Ось тоді я усвідомила значущість українського слова», — говорить Тамара Миколаївна.
А професійний шлях почався… невдало. Вільних вчительських місць у школі не було, і поставили Т. Н. Михайліну вихователем групи продовженого дня. Їй же хотілося нести дітям українське слово. Все владналося, звичайно. Стала Тамара Миколаївна за вчительський стіл. Однак років 20 тому була така ситуація, що учнів за бажанням батьків адміністрація школи могла звільнити від вивчення української мови. Дивувалася і досадувала вчителька: як можна не вчити «рідну мову»? «Я завжди говорила тільки українською мовою, — розповідає Тамара Миколаївна, — чи то батьківські збори, чи профспілкова конференція — неважливо. Прикро те, що в обличчя зазвичай захоплювалися: «Яка гарна мова!» А за спиною кидали: «Теляча мова!» Таке було. Більше за інших поетів вчителька любить Василя Симоненка, а понад усе в його творчості цінує рядки: «Все на світі можна вибрати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину…» Саме через те, що в Приморському ліцеї не звільняли дітей від української мови, вона й перейшла сюди працювати.
Торкнулися ми проблеми державної мови. «Я проти того, щоб російська мова стала державною, — сказала Т. Н. Михайліна. — Але те, що на вивчення російської літератури слід виділити більше годин, — однозначно. Діти не знають образу Наташі Ростової з «Війни і миру». Ми обділили їх».
Література, на думку Т. Н. Михайліної, це людинознавство. У гуманітарних класах ліцею читається два уроки української літератури на тиждень, у природничо-математичних — один. Як можна «пройти» 28 письменників за 34 години? «Вибираєш найкраще», — говорить вчителька. Одного разу її випускник Саша Мілчук сказав на випускному вечорі: «За уроки української я вас дякую, а за уроки життя — вдячний вдвічі».
Втім, не один раз у тому чи іншому варіанті чула Т. Н. Михайліна цю вдячність. Був у неї учень Олег Галущак. Сім’я хлопця жила важко (досить сказати, що тулилися в гуртожитку), після закінчення школи хлопець пішов навчатися до ПТУ. Улюблену вчительку не забував, забігав. Потім служив в армії, листи слав. І раптом прийшла листівка: запрошення на весілля в Теплодар. «Досі не можу собі пробачити цього, — згадує Тамара Миколаївна. — Запізнилася на весілля на цілу годину…» Молоді цілу годину чекали її, не розписувалися. А на весіллі Олег сказав: «Всім добрим у мені я зобов’язаний мамі і цій вчительці».
«Діти до ліцею вступають з різних шкіл, по-різному ставляться до мого предмета, — говорить Т. Н. Михайліна, — і перший час я стою перед класом, як перед зачиненими дверима. Але я обов’язково достукаюся! Найбільше в сучасній педагогіці мені подобається те, що стосунки з учнями стали демократичними». Зараз у Тамари Миколаївни, як у класного керівника, 11-Г в руках, а, вірніше, в серці. «Головне, що діти мої розуміють мене як людину». Одинадцятикласники їздили разом на екскурсію до Білгорода-Дністровського, Умані… Нещодавно були в Лісках, де дали вчительці, за її словами, просто відпочити. Тобто, поводилися як дорослі порядні люди.
Що ж до уроків… З літератури вчителька просить прочитати тільки текст. У підручник заглядати не обов’язково. Набагато цікавіше, коли учень сам аналізує матеріал і робить висновки. А звідси й запитання, наприклад, до «Хазяїна» Карпенка-Карого: «Ви вважаєте, що Пузир — куркуль? Збагачення для нього — єдина мета в житті? Отже, це негативний персонаж? Але ж у кожній людині є і добре!» Шукають це добре.
Бінарні уроки Т. Н. Михайліної відомі в місті: до неї можна прийти на заняття, можна прочитати її розробки в професійних вчительських журналах. Українська література та зарубіжна, українська література та історія України, українська література та географія… — дві години пролітають як одна мить.
А на уроці української мови у Тамари Миколаївни може бути написане довжелезне речення на всю дошку із завданням: поставте десять ком, три крапки з комою, одне трикрапкове речення. Або: в тексті на дошці допущено десять помилок, знайдіть їх. Правда, хочеться відразу ж відшукати помилки? До речі, Приморський ліцей у навчанні робить ставку на самоосвіту та самовдосконалення.
Що побажала-порадила б Тамара Миколаївна своїм колегам?
«У школі ж працюють переважно жінки, — зітхнула у відповідь Тамара Миколаївна. — І більшість з них, як і я, ставлять на перше місце роботу, сім’я залишається не те що на другому — на задньому плані. Я хочу бачити жінку берегинею сімейного вогнища. Ми повинні встигати і на роботі, і вдома. Рано помер мій чоловік-капітан. Не дала я йому тієї уваги, яку могла б дати. Про що дуже шкодую…»
Виросли, як прийнято говорити, «успішними» син (закінчив Московський фізико-технічний університет) і дочка (Одеський економічний університет), впевнено крокує онук університетською стежкою і онучка — шкільною. Тамара Миколаївна — чудова мама і бабуся.
Бабуся? Я бачила вчительку на випускному вечорі в російському театрі: висока, ставна, з модною стрижкою, зовсім не в бабусиній яскравій червоній сукні… Так тримати!
Тетяна НЕПОМНЯЩА.
Коли верстався номер, надійшов лист-звернення до улюбленої вчительки Т. Н. Михайліної від випускниці Приморського ліцею-2006, а тепер студентки Києво-Могилянської академії Ольги Хомети (до речі, Оля друкувалася раніше в «БП»):
«Я навчалася в перспективному економічному класі, хоча завжди відчувала і мислила душею, а не математично-лаконічними формулами. Саме ви, Тамаро Миколаївно, розгледіли і підтримали мою суть. «Прагни до себе дорости!» — це ваші заповітні слова кожному учневі. З ними в серці я складала вступні іспити до академії на гуманітарний факультет…»
І далі — багато, багато побажань від колишніх і нинішніх учнів. Вітаємо!

Полонянки рим
Чи не здається вам, що у слів «вірші» та «стихія» є щось спільне, окрім схожого звучання. Вірші, як стихія, захоплюють людину, роблять її своїм полонянкою: слова і думки складаються в римовані рядки, і, якщо думки цікаві, народжується поет. А коли, в якому віці народжується, буває по-різному.
Нещодавно в бібліотеці ім. Аркадія Гайдара я познайомилася з двома дівчатками: 15-річною Мариною Турчановою (ученицею 6(10) класу гімназії № 5) та її ровесницею Дашею Царик (спеціалізована школа № 117, 9-й клас).

Під час «круглого столу» дівчата читали свої вірші, точніше, Даша читала, а Марина, поклавши свої вірші на музику, виконувала пісні під гітару.
Відчувалося, що вірші дівчата пишуть давно, що зловити риму для них не завдання, головне — донести думку. І ще мені сподобалося їхнє почуття гумору. Втім, читачам «Вечірньої Одеси» особливо представляти дівчат не потрібно. Їхні вірші вже публікувалися в «Білому вітрилі».
Але одна справа знайомитися з поезією, інша — за римованими рядками побачити живих дівчат.
Даша Царик — гуманітарій від народження. Тому вже в 5-му класі брала участь у конкурсі «Кожен може випробувати себе», який проводить бібліотека ім. А. Гайдара, в такому ж конкурсі вона брала участь у 7-му та 9-му класах, займаючи перші місця. За спиною дівчинки і шкільні конкурси, присвячені трагедії Чорнобиля та війні, про яку вона тільки читала (до речі, читає Даша з 4 років). Брала участь дівчинка і в конкурсах «Таланти твої, Україно» та «Срібне слово».
Її улюблені поети — Вознесенський, Пастернак, Блок, Асадов, Рождественський, Ахматова… І письменники — Булгаков, Паустовський, Чехов. За роботу про Чехова дівчинка зайняла II місце на конкурсі в Малій академії наук. А ще Даша — редактор шкільної газети. Дашина мама, бібліотекар, розповіла, що дівчинку найбільше хвилюють проблеми добра і зла, проблеми стосунків між людьми. У неї немає сентиментальної, сльозливої лірики, притаманної 15-16-річним дівчатам. Сьогодні її любов — це близькі люди та рідне місто («Синьооке моє місто»), по якому вона склала путівник у віршах і прозі.
Не поступається Даші за кількістю конкурсів та призів на них Марина Турчанова. Але в конкурсі «Кожен може випробувати себе» дівчинка бере участь одразу в трьох номінаціях: як автор віршів і прози, як перекладач (з німецької на російську та з англійської на українську) і як композитор. За всіма номінаціями зайняла I місце, а за переклад з німецької на російську отримала Гран-прі.
Марина вже закінчила музичну школу по класу фортепіано і тепер займається по класу гітари та композиції. Марінина пісня під гітару «Баллада про рибу» мені так сподобалася, що я попросила подарувати її мені на пам’ять. Втім, не тільки я оцінила обдарованість дівчинки як барда, Марина вже двічі їздила під Житомир на конкурс бардівської пісні «Мі-Сі-Соль», на конкурс «Гітарисімо», лауреатом якого стала.
Гадаю, після моєї розповіді про цих талановитих, милих дівчат читачам буде цікаво познайомитися з їхніми віршами.
Олена КОЛТУНОВА.

Даша Царик
Паустовському

Письменники нам двері відчиняють,
За ними світло і немає йому межі,
За ними Григ, як і раніше, грає,
Не вірте, що кошик спорожнів.
Там хвойний аромат ялинових шишок,
І все іскриться, як у чудовому сні…
Читайте ж! Спробуйте почути
Негучний звук, що наснився струні.

* * *
Як ви метушливі, люди!
Навіщо стільки слів?
Добрішим не стане
Світ від ваших кайданів,
Що вигадали самі
І боїтеся скинути,
І тягнете роками,
Не наважуючись зітхнути
На повні груди й одразу!
Це ризик невеликий…
Що він вартий — ваш розум
З засліпленою душею.

Марина Турчанова
* * *

Сяють на сонці бані собору,
Шумний базар пропонує товари,
А дітлахи поспішають до школи,
Тінь від платанів лягла на бульвари.
Важко повірити в те, що війною
Знищити можна все за хвилину,
Світ наш наповнити димом і кров’ю,
Горе принести в кожну родину.
Хочу, щоб це не забулося ніколи,
Діти з книжок про війну дізнавалися,
Мирне життя гомоніло навколо
І довоєнним ніколи не звалося.

Балада про рибу
У мене сьогодні горе,
Я ридаю і скорблю:
На обід готують рибу,
А я рибу не люблю.
Риба мокра зовні,
Мовчазна, холодна.
Ну, а запах — просто жах!
І всередині кісток повна.
Оголосити голодування?
Що ж робити, Боже мій?
Може, так доля-шахрайка
Піджартувала наді мною?
Може, життя повне страждань,
Невідомих мені поки?
Раптом я здуру вийду заміж
За красеня-рибалку?!
Раптом він буде слизьких монстрів
У морі неводом ловити,
А потім мене змусить
Смажити, парити і солити.
Від таких жахливих думок
На душі один сум.
Видно, життя моє погублять
Кілька, тюлька і кефаль.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса