День птахів в Одеському зоопарку
З багатоманіття екологічних свят, що проводяться Одеським зоопарком, виділяються свята, присвячені птахам. Це улюблений юннатський свято День зустрічі птахів, осінній фестиваль птахів і народний синиччин день — Зиновій-синичник.
Шведський природознавець К. Лінней в середині XVIII століття запропонував геніальний за своєю простотою метод спостереження за польотами птахів. В різних частинах країни ряд спостерігачів строго фіксували появу перелітних птахів навесні та їх відліт восени. Не втратив свого значення цей метод і в наші дні. В усьому світі на початку жовтня сотні професійних орнітологів та добровільних спостерігачів — любителів птахів, озброєних біноклями та підзорними трубами, спрямовуються на природу, щоб спостерігати за пташиними перельотами та супутніми їм явищами природи.
Саме до осінніх міжнародних обліків птахів приурочений осінній фестиваль птахів, що проводиться в Одеському зоопарку в другу неділю жовтня. Прищепити дітям любов до живої природи, до спостережень за тваринами, розбудити інтерес природознавця — ось мета, до якої прагнуть організатори свята.
У фестивалі, який проводився вже в десятий раз, взяли участь 7 команд. Перше місце в розряді молодшого шкільного віку розділили дві команди: «Грачата», СШ № 54 (капітан команди Владик Куліков, керівник Неженець В. В.) та «Фламінго» Гуманітарного центру (капітан — Кір’янова Валя, керівник — Ніточкина М. І.). Юннатам старшого віку були запропоновані конкурси художників-анімалістів «Що за птах?», відеовікторина, підготовлена натуралістом С. В. Тібатіним, та екологічне орієнтування. В останньому конкурсі школярам слід було пройти по зоопарку і назвати зашифрованих мешканців вольєрів, знаючи їх «в обличчя». Найуважнішими слідопитами виявилися юні екологи команди «Крапелька» (капітан Соколова Аня, керівник А. В. Попова), які перемогли з солідним відривом своїх суперників — команду «Синій птах» Еколого-натуралістичного центру Суворовського району (капітан Осовський Вадим, керівник Самойленко І. В.) та команду «Синичка» з міського Будинку творчості молоді (керівник — Ж. В. Баркар).
Відвідувачі зоопарку могли милуватися казковим за красою «пташиним» вернісажем. Кого тільки не зобразили на своїх малюнках юні художники ізостудії «Патріот»: і щиглик, і іволга, і казарка з пташенятами! А капітан команди «Одуди» представив ціле панно «В джунглях». Деяким художникам всього по п’ять років, але їх роботи відрізнялися різноманітністю стилів.
Призери змагань отримали в подарунок книги про тварин та компакт-диски з фільмом «Подорож навколо світу» про мешканців акватераріуму Одеського зоопарку, які вручив автор — натураліст С. Тібатін. Солодкий частування надав наш вірний спонсор — фірма «Браво».
Олександра ВОЛКОВА.
Методист зоопарку.
усміхніться!
Кримінальна справа
У мене є молодший брат, якому в жовтні виповниться чотири роки. Сидів він нещодавно в моїй кімнаті, щось малював в альбомі. І раптом питає: «Лєно, як робиться кримінальна справа?». Я опешила. Але на доступному рівні взялася пояснювати: «Якщо ти, наприклад, не просто поб’єшся з сусідом Андрійком, а поб’єш його так, що той потрапить до лікарні, то тобі доведеться відповідати за свій вчинок, мати справу з міліцією…».
Кірюшка уважно слухає. Тут мені спадає на думку, що з чогось він же спитав про кримінал. Допитуюся, в чому, власне, справа. «Кут ніяк не можу намалювати», — зітхнув Кирило. Дивлюся, в руках у братика мій косинець, паралельні прямі він з його допомогою вивів, а як зробити кут — не розуміє. Ось і народилася «кримінальна справа».
Олена ПЕТРЕНКО.
Терорист з 9-А
Взагалі-то хлопчик Саша завжди був агресивним, але до дев’ятого класу розпустився геть. Можливо, тому, що знаходив підтримку в родині. «Мій син — хороша дитина, — говорила його мама вчителям. — А якщо він нецензурно висловлювався, значить, ви його довели!»
Все це було минулого року. Саша знаходив задоволення в тому, що зривав уроки в своєму класі. Запізнення він гріхом не вважав. Ногою відчиняв двері (і вибив їх одного разу зовсім). Без будь-якого «вибачте» йшов до парт. Сідав, розвалившись. Міг ноги покласти на стіл. На зауваження вчителя реагував однозначно: «Та пішла ти…»
Погані приклади заразливі. На жаль, групка хлопчаків підтримувала Олександра. Вчитися в цьому класі стало неможливо — вчителі тільки й робили на уроках, що втихомирлювали хуліганів.
На перервах було не легше: хлопці матюкалися, лапали дівчат, невдоволеним могли дати по голові.
Батьки скаржилися шкільній адміністрації, просили перевести їхніх дітей до будь-якого іншого дев’ятого на паралелі. Зрештою, в цьому важкому класі залишилося трохи більше половини учнів, ніж було спочатку.
Переговори з мамою головного ініціатора ні до чого не призводили. Вчителю не дозволено зриватися. Мати ж розмовляла в школі, як базарна торгувальниця на «Привозі». Після того, як за наущенням Олександра в класі кинули на підлогу портфель старої вчительки і потоптали його, до директора прийшли двоє міцних чоловіків — батьків з цього класу — за дозволом побити мерзенного хлопчиська. Директор з трудом відмовила батьків від цього все-таки антипедагогічного вчинку.
Про одне вчителі з надією запитували маму: «Ви підете після дев’ятого класу?» «Ви всі підете,— відповідала вона, — а мій син залишиться».
Так що початку року чекали в цій школі зі страхом. Вчився-то Саша погано — і не міг, і не хотів. В десятий-одинадцятий йти йому резону не було. Але ж має право. Школа зобов’язана прийняти.
Я зайшла нещодавно в цю школу. Завуч просто просіяла при питанні про Сашу: «Пішов голубчик!» А потім ми довго розмовляли з директором. Чи є управа на таких дітей?
У Законі «Про охорону дитинства» написано, що батьки несуть відповідальність за виховання дітей. Яку? Щоб притягнути їх навіть до адміністративної відповідальності (на яку вони плювали), треба шкільній адміністрації чимало попрацювати.
Немає три дні дитини в школі, класний керівник зобов’язаний з’ясувати причини відсутності. Йде вчителька до учня додому (до речі, підняли нещодавно оплату за класне керівництво, тепер вона становить аж 150 гривень), а її в двері не впускають. Але акт повинен бути в школі! І ходить вчитель три-чотири рази, часто ковтаючи образи — як правило, у поганих учнів і батьки не подарунок.
Але такий акт — дрібниця. По профілактиці правопорушень школа зобов’язана вести величезну роботу. На кожного важкого учня потрібно завести індивідуальну картку, до якої додаються акт обстеження житлово-побутових умов, характеристика сім’ї, психолого-педагогічна характеристика учня, виписка з рішення засідання ради з профілактики правопорушень (прикріплюється вчитель-наставник), план виховної роботи класного керівника, план індивідуально-профілактичної роботи з неповнолітнім всього колективу, план роботи з батьками дитини, вчительські доповідні, подання до служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах неповнолітніх…
Ось і треба було цим негідникам Олександром зайнятися міліції. Авось, злякався б. Попросила адміністрація школи надіслати кого-небудь зі служби у справах дітей для бесіди з Сашею. Буває, підлітки своїх не визнають, а до людини з боку прислухаються. Раптом ніби чужими очима на себе подивляться. Однак прийшла зі служби юна дівчина в непристойно короткій спідниці… Завуч з директором переглянулися: це їй приборкувати Сашка? На щастя, хулігана того дня в школі не було, з дівчиною розпрощалися і більше до служби за допомогою не зверталися. Вирішили, що ефективніше буде, якщо прийде міліціонер у формі з «криміналкі». Дійсно, прийшов здоровий і красивий хлопець у формі, сів на диван у вчительській, закинувши ногу на ногу. Привели до нього Олександра. «Що ж ти хуліганиш? — сказав хлопець. — Ай-я-яй!» На тому справа і скінчилася.
Правда, висловили вчителі велику подяку курсантам юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ, які по навчальних закладах ведуть профілактичні бесіди, пояснюючи, зокрема, що за протиправні дії існують покарання. В чому секрет, невідомо, але цих молодих людей (майже ровесників) учні в школі слухали дуже уважно.
Взагалі ж давно висловлюю ідею: маленьких дітей потрібно хоч раз звести на екскурсію в травмпункт, щоб цінували своє життя, а великих — в колонію, щоб не псували життя іншим людям.
Номер школи не називаю, тому що історія не з красивих. Припускаю, подібний терор (можливо, в менших масштабах) існує і в інших навчальних закладах. Тому закликаю «героїв» таких ситуацій поговорити з собою: чи правий я? Хуліганство — не геройство. Розпустити себе легко, важко зібратися. Найважче перемогти свої недоліки. Не віриш — спробуй. Почни хоча б з найменшого.
Тетяна НІКОЛАЄВА.
тусовка
Прости мене, Сашо…
Цього літа я їздила в село до бабусі і там познайомилася з хорошим хлопцем. Я Саші теж сподобалася. Весь вільний час ми проводили разом. Я чудово відпочила. В цьому селі люди живуть дуже просто, не випендрюються. Наприклад, в місті завжди треба думати, в чому піти на дискотеку — а тут нікому до цього немає діла, ходять в одному і тому ж одязі. Але живуть весело. В школі є великий спортмайданчик, на ньому влітку грають у футбол, волейбол, баскетбол. Саша — хороший футболіст, а мене дівчата з радістю прийняли до волейбольної команди. Ми з Санькою один за одного вболівали…
Згадую я той час, сумую за ним. І не розумію, чому я так вчинила з Сашею. Коли почалися заняття в школі, їх клас приїхав на екскурсію (поки стоїть тепла погода) до нашого міста. Санька відпросився і прибіг до мене. А я в цей вихідний поїхала з татом на дачу. На додаток до цього закінчилися гроші на моєму мобільному (Саша телефонував). Мама пояснила Саші, що в місті мене немає. Напевно, мама знайшла б мене через татів мобільний або через сусідів по дачі, якби знала, що приїхала дорога для мене людина. А так вона не вжила жодних заходів: кому треба — той знайде. Мама пізніше звернула увагу на хлопця. Коли ввечері вона пішла в магазин, Саша все ще сидів на лавці біля нашого будинку.
Поверталися ми веселою компанією, прихопивши двох моїх подружок і сусідок як по дачі, так і по будинку. Домовилися, що на хвилину забіжимо додому переодягнутися — і на дискотеку! Коли ми вийшли з машини, я відразу побачила Сашу. Спочатку навіть очам своїм не повірила. Але чомусь не підійшла до нього, зробила вигляд, що не помітила. Після я зрозуміла, що засоромилася його: надто засмаглий для міста, одягнений простацьки, тримається невпевнено. Коротше, я як уявила, що доведеться показати Сашу дівчатам, відразу здрейфила. І бігом влетіла до будинку. Саша покликати мене, мабуть, посоромився.
Вдома мама сказала мені, що кавалер чекає з самого ранку. Я підійшла до вікна. Санька стояв внизу і дивився на мої вікна. Я не стала вмикати світло, щоб він мене не бачив. Переодяглася для дискотеки, досадуючи, що зараз доведеться пояснюватися з Сашею: мені, мовляв, ніколи. Але дійсно — не пропускати ж дискотеку.
Мої побоювання виявилися марними. Коли я вийшла, Саші біля будинку не було. Думаю, якимось чином він зрозумів мій настрій і зник. Боюся, що назавжди… Сама себе не розумію. Прости мене, Сашо!
КАТЯ.
Усміхніться!
З ваших листів
Керівництво школи не доклало рук до відновлення людських стосунків у нашому класі.
* * *
Математичні здібності виплескувалися в нього назовні.
* * *
На олімпіаді ми перетворилися на математичних баранів, тому що нас переганяли з кабінету в кабінет.
* * *
Наша класна керівниця страждає алергією на пірсинг.
* * *
Інтернет — необхідна річ в нашому лексиконі.
* * *
Сучасні школярі користуються легкодоступним спілкуванням.











