увага: конкурс!
«Козацька держава»
Чорноморське козацьке об’єднання вчетверте оголошує два конкурси спільно з обласним управлінням освіти та наукової діяльності, а також з державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області.
Перший конкурс «Козацька держава» — історичний. Основна його мета — висвітлити історію українського козацтва, починаючи з XV століття і закінчуючи сучасністю. Брати участь можуть учні 7-11 класів. До 30 квітня потрібно надіслати письмову роботу українською мовою (обсягом до 25 друкованих сторінок) бажано з ілюстраціями.
Другий конкурс «Збережемо Україну — козацьку державу» — екологічний. Тут потрібно описати ставлення козаків (як у давні віки, так і в наші дні) до природи, показати роль суспільства у захисті екології. Можна використовувати в роботі (того ж обсягу) вірші, пісні, фотографії, малюнки. Твори потрібно надіслати до 30 травня 2007 року.
Переможців чекають грамоти та призи, кращі роботи увійдуть до збірника «Козацька держава», а їхні автори отримають право на пільгове вступ до Одеського інституту МАУП та Українського військово-козацького інституту ім. Великого князя Святослава.
Роботи переможців районних етапів конкурсу надсилати на обласний тур за адресою: 65005
м. Одеса-5, вул. Мельницька, 3, крайова канцелярія Чорноморського козацького об’єднання; телефони для довідок: (048) 715-10-98, (0482) 22-80-27, 25-84-23.

Коли минає дитинство…
Закінчилися останні літні канікули, розпочався мій останній шкільний рік.
Вже зараз я відчуваю, що стала старшою, що дивлюся на досі звичні речі іншим поглядом.
Влітку, коли не потрібно ходити до школи, з’являється маса вільного часу, наприклад, для роздумів. Я дуже багато думала про себе, про те, як я змінююсь, по-іншому дивлюся і оцінюю всіх і все, що мене оточує, про життя загалом.
Цього літа я прочитала книгу «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. Ще рік тому я просто не могла її здолати — не вистачало терпіння. Зараз, прочитавши книгу, я дивуюся, як вона могла здатися мені нудною…
Я побувала в Санкт-Петербурзі. Все, що я можу сказати про Пітер, — це приголомшливе місто, недарма його називають північною столицею Росії. Велич і міць його вражають уяву, тут у кожного будинку своя, відмінна від інших, історія. Де я тільки не була — у храмах і музеях, просто блукала вулицями білими ночами, багато часу провела в Ермітажі. Не знаю, чому, але на мене особливе враження справила виставка сучасного художника Олександра Павлова. Досі стоїть перед очима маленький натюрморт з польовими квітами в горщику на розчиненому в туманний сад вікні. Вперше така скромна картина зачепила якісь потаємні струни в моїй душі — дорослішаю, напевно.
А в серпні я відпочивала три дні в Грибівці. Невелике селище під Одесою, де можна відпочити в дзвінкій тиші і зануритися в теплі хвилі моря. Саме там я здійснила подвиг — стрибнула з парашутом. Це було чудово! Неможливо передати відчуття, яке відчуваєш, коли летиш над кристально чистим, прозорим морем на висоті 60 метрів!
У такі моменти усвідомлюєш, наскільки ти маленька порівняно з величезним світом, в якому живеш і так швидко дорослішаєш, залишаючи позаду незабутнє дитинство. Куди воно йде?
Маша СЕБОВА.

«Прекрасен наш союз…»
У ці погожі вересневі дні одеська школа-інтернат № 2 відзначає 60-річний ювілей.
І з кожним роком школа стає кращою і молодшою. По просторих цих коридорах бігала колись моя мама, сиділа за партою, за якою, можливо, тепер сиджу я, і закінчила її успішно, як закінчу її і я. Тут же навчається і мій брат.
Мене вчать тут чудові вчителі та вихователі, досвідчені і зовсім ще молоді, добрі і суворі.
Школі шістдесят, а багато вчителів і вихователів у ній працюють по двадцять, тридцять, навіть сорок років. Немає в школі учня, який би не знав нашої мудрої і вічно молодої Галини Абрамівни Орлової, яка вже п’ятдесятий рік дає знання з англійської мови не одному поколінню учнів.
Наша вчителька англійської мови Олена Іванівна Винокурова, яка закінчила школу в 1964 році, розповідає нам, що після закінчення школи разом з атестатом про середню спеціальну освіту п’ятеро з тридцяти випускників отримали посвідчення спеціаліста-перекладача середньої кваліфікації, в тому числі і вона. Вже тоді це була школа з поглибленим вивченням англійської мови і з викладанням деяких предметів англійською мовою.
Дивовижна біографія школи-ювіляра. Спочатку це була чоловіча школа для сиріт, батьки яких загинули під час Великої Вітчизняної війни. І тільки в 1957 році до школи пішли і дівчатка, які вступили на конкурсній основі, склавши успішно іспити з української та англійської мов.
Скількох хлопців виховала наша школа! Сьогодні вони працюють і навчаються і в Україні, і в країнах ближнього і далекого зарубіжжя. Випускники школи — це робітники і вчені, дипломати і юристи, актори і льотчики, лікарі та педагоги, музиканти, художники, будівельники…
Випускники школи — часті наші гості. Вони приходять сюди згадати безтурботну юність, подякувати своїм наставникам, посидіти в затишних класах за своїми партами.
Мене переповнюють почуття, і хочеться по-пушкінськи вигукнути:
«Друзі мої, прекрасний
  наш союз!
Він, як душа, неподільний
    і вічний».
Даша КОВАЛЬ.
Учениця 10-А класу школи-інтернату № 2.

Ростити богатирів
16 вересня на стадіоні «Динамо» відбулося відкриття Малих олімпійських ігор Одеського юридичного ліцею.
Близько 400 учнів у яскравих футболках вишикувалися на бігових доріжках. Кращі спортсмени ліцею підняли олімпійський прапор. З вітальним словом до учасників змагань звернувся крайовий отаман Чорноморського козацького об’єднання генерал-осавул Володимир Пуклич. Він зазначив, що юридичний ліцей — колективний член Чорноморського козацького об’єднання, і молоді козачата будуть учасниками свята 14 жовтня біля пам’ятника Атаману Головатому.
А потім перед учнями з показовими вправами виступив богатир України, майстер спорту СРСР з боротьби самбо та рукопашного бою полковник Чорноморського козацтва М. А. Пасічник зі своїми учнями. Під час 25-річної служби в органах внутрішніх справ Микола Антонович навчив прийомам самозахисту понад 40 тис. правозахисників. А сам, переслідуючи злочинців, двічі потрапляв у найважчі автоаварії, пошкодив хребет і руку, але завдяки силі волі та спеціальним вправам відновив себе. Микола Антонович легко крутив двопудові гирі, гнув товсті листи заліза, ходив по битому склу, кулаком перебивав кілька листів товстої палаючої черепиці, зав’язував у вузол цвяхи.
На змаганнях учні ліцею показали добрі результати. Всі переможці нагороджені грамотами Чорноморського козацтва.
Володимир ПАВЛІЧЕНКО.

тусовка
Мамо, я буду тебе слухатися!
Ми живемо неподалік від залізничної станції. Не доїжджаючи до неї, часто зупиняються товарні потяги. Вони стоять і кілька хвилин, і більше години. Річ не в цьому. Поїзд може рушити в будь-яку секунду. Саме про це попереджала мене мама.
Наша школа розташована так, що найзручніше (найшвидше) йти до неї напряму через залізничну насип. Але коли стоїть склад, обходити його треба довго. Багато хлопчиків і дівчат просто пірнають під вагони. Так робила і я.
Кілька разів все було нормально. А от учора я пережила справжній жах. Коли я підлізла під вагон, поїзд рушив. Жахливо лязгнули над вухом колеса. На щастя, тут же зупинилися. Я встигла вискочити. Сіла на землю — і встати не можу. Чомусь ноги стали ватяними.
Поїзд ще постояв хвилину і пішов. Я вирушила до школи. На всіх уроках у мене у вухах (навіть не у вухах, а десь у грудях) стояв цей скрегіт коліс. Давно мама показувала мені хлопчика з куцями з сусіднього села — він стрибав з електрички і впав на рейки. Тоді мені здавалося, що зі мною подібного не трапиться, а тепер раптом згадалося. Мамо, я завжди буду тебе слухатися!
ОКСАНА.

Посміхніться!
З ваших листів
У свій реферат я вклала масу різних напрямків.
* * *
Вже в початковій школі вчителі псують пустотливу психіку малюка.
* * *
Мій мозок тупо уставився в підручник.
* * *
Здавши залік, мій вільний час заповнився дозвіллям.
* * *
Вчителька сказала, що в нашому класі широко розвинене недоумство.
* * *
Я люблю свою школу повними сліз очима.
* * *
Тільки в останній рік навчання я усвідомив, як міцно вріс корінням у шкільні коридори та класи.
* * *
Я вступив до технікуму, але знову хочу зануритися в дитячі лабіринти душі.