Альпіністка моя, скелелазка моя
Сьогоднішня гостя нашої рубрики — багаторазова чемпіонка України зі скелелазіння серед юніорів, одинадцятикласниця одеської школи № 10 Саша БУД-ГУСАЇМ (екзотичне прізвище, як вона стверджує, часто зустрічається в Польщі) однаково легко справляється із завданнями на складність і на швидкість, вважає себе екстремалкою і мріє стрибнути з парашутом.

— Розкажи, як ти почала займатися скелелазінням.
— Мої батьки займалися цим видом спорту ще в інституті. Коли мені було років п’ять, вони вивозили нас із сестрою (вона на два роки старша за мене) на скелі, на Південний Буг біля Южноукраїнська. Там я і почала потихеньку лазити з верхньою страховкою. Найбільше мені тоді подобалося «літати», тобто спускатися на мотузці. Забираєшся наверх, дивишся на всю цю красу, а потім — ух, вниз.
Художню гімнастику в той час якраз довелося кинути, через школу. Я пішла на скелелазіння і досі цим займаюся. Сестра — теж, але — аматорськи. Буває, їду до Криму, телефоную мамі, татові, сестрі — і виявляється, що вони теж у Криму, тільки на інших скелях. Так що це — сімейна традиція.
— Якими якостями потрібно володіти, щоб досягти успіху в цьому виді спорту?
— Існує два види скелелазіння: на штучній стінці і на скелях. На скелях більше виробляється техніка: основне навантаження — на ноги. На штучній стінці дуже багато нависань, тому потрібно більше сили в руках. Ну, а моральні якості… Людина не повинна нічого боятися. Ось сьогодні я була на тренуванні: так впала, що аж перевернулася догори ногами. Нічого, встала і полізла далі. Тобто, не повинно бути жодного страху. І — «любов до адреналіну».
— Наскільки травматичне скелелазіння?
— Це досить травматичний вид спорту. Було багато випадків, коли люди падали, щось ламали. Звичайно, всі прагнуть до того, щоб удосконалити страховку, щоб було якомога менше травм. Я сама в серйозні халепи жодного разу не потрапляла: так, по дрібницях. Розтягнення ноги, наприклад: два тижні — і все знову в нормі.
— Яке це — відчувати себе чемпіонкою країни, та ще й багаторазовою?
— У мене було багато перемог і призових місць — я їх навіть не рахую. Намагаюся завжди залишатися самою собою. Щоб ніхто не казав — мовляв, вона загордилася, зоряна хвороба. Спілкуюся з друзями, як і раніше, ні в кого навіть таких думок не виникає.
— Можливо, був якийсь турнір, який тобі найбільше запам’ятався?
— У кожних змаганнях є щось своє, особливе. У 2001 році в Дніпропетровську, на Кубку золотої ящірки, я полетіла догори ногами, замотала об ногу мотузку — і зайняла друге місце. Це було моє перше призове місце в житті. Ледве залізла на подіум, коли вручали подарунки. Нещодавно їздила до Єкатеринбурга. Це — доросла Європа. Там хлопці дуже сильні — не порівняти з дитячими змаганнями. На складність я зайняла тридцяте місце, на швидкість — чотирнадцяте або п’ятнадцяте, точно не пам’ятаю. Це хороший досвід.
— Тобі цікавіше лазити на швидкість чи на складність?
— Я більше люблю змагання на складність, але виходить і те, і інше. Коли лізу важку трасу — забуваю про все: не чую навіть, що мені кричать на підтримку. Це тільки мій світ, я — сама в собі. А коли лізеш на швидкість, думаєш про суперника, що знаходиться поруч — зовсім інші відчуття.
У мене, напевно, все виходить само собою. Заспокоююся, дивлюся тільки на трасу, думаю про неї і ні про що інше. Це дуже сильно допомагає, тому що настрій суттєво впливає на результат. Хлопці, які дуже сильно нервують, починають тремтіти на стінці — і раніше зриваються.
— Як вдається поєднувати скелелазіння з навчанням?
— На тиждень я тренуюся чотири-п’ять разів. Коли у нас збори перед якимись змаганнями, потрібно тренуватися частіше: іноді виходить, що двічі на день. Кожне тренування — три години.
Але великих проблем з навчанням немає. Коли через поїздки пропускаю багато, доводиться бігати за вчителями, здавати, сидіти до другої ночі… В принципі, вчуся я на середньому рівні. Вчителі ставляться по-різному, але в основному — не схвалюють. Кажуть: «Ти не вчишся! Кидай своє скелелазіння і займися справою!»
— Ти вже визначилася, що будеш робити після школи?
— Ще ні. Є варіант — щось, пов’язане з туризмом, така спеціальність є в наргоспі. А взагалі, я хочу почитати про різні інститути, університети. Точно знаю тільки одне: до фізкультурного йти не хочу, краще буду розвивати мізки.
— Які твої найближчі спортивні плани?
— Зараз буде першість України зі скелелазіння — першого серпня ми їдемо до Севастополя. Після цього — Австрія, юніорський чемпіонат світу. Це буде вже наприкінці літа. Правда, є проблема з візою, ще може бути, що нічого не вийде.
А взагалі, найближча мета — отримати майстра спорту. Потім вже будемо далі думати.
— Чи є в тебе інші захоплення, крім скель і гір?
— Люблю читати книжки. Абсолютно різні. Ось коли їздила до Єкатеринбурга, читала «Парфумера» Зюскінда. Дуже цікава книга, фінал — просто приголомшливий. Не могла відірватися.
— Наостанок побажай що-небудь нашим читачам.
— Бажаю всім займатися спортом: можливо, навіть найелементарнішою зарядкою. Це ніколи не завадить і не зашкодить. Ну, і ніколи не впадайте у відчай, якщо щось не виходить.
Бесідувала Юлія РОМАНОВСЬКА.

новини
Українські студенти — найкращі математики
Українська команда посіла перше місце на XIII Міжнародній олімпіаді з математики серед студентів. Про це повідомив кореспонденту ІА «Контекст-Причорномор’я» організатор XIII Міжнародної олімпіади з математики серед студентів Казимир Левковський.
Студент Київського політехнічного інституту Олексій Рибак посів перше місце з 204 балами. Друге місце посів студент Московського державного університету ім. Ломоносова — 193 бали. 180 балів отримав студент Бухарестського університету, який посів третє місце.
Переможець олімпіади отримав грант на безкоштовне навчання в Міжнародному Бременському університеті в Німеччині.
Президент міжнародної асоціації математиків Джон Джейн і ректор Одеського національного університету ім.
І. І. Мечникова Валентин Сминтина вручили всім учасникам олімпіади почесні грамоти.
XIII Міжнародна олімпіада з математики серед студентів відбулася 20-26 липня в дитячому центрі «Молода гвардія». Змагалися 242 студенти з 33 країн світу. Україну представили 30 студентів, зокрема 5 студентів ОНУ ім.
І. І. Мечникова.

Вчитися до Польщі?
28 липня Одеський національний університет приймав делегацію з польської столиці: ректора Варшавського університету Катажину Чалашинську-Мачуков, проректора Войцеха Тигельського та директора Інституту східноєвропейських досліджень при університеті — Яна Малицького.
Одеський національний давно вважає «польський» напрямок співпраці традиційним для своєї міжнародної діяльності. Досі робота велася з дев’ятьма ВНЗ — Чехостовом, Жешувом, Любліном, Лоддю, Ольштином тощо. Однак Варшавський університет по праву вважається законодавцем мод у галузі вищої освіти Польщі, тому співпраця з цим ВНЗ — вельми цікава перспектива для керівництва університету ім. Мечникова.
Зацікавлені польські гості у співпраці на рівні факультетів; пропонують навчання охочим одеситам в університеті польської столиці.
Інститут східноєвропейських досліджень професора Малицького пропонує державні стипендії гостям з України. Для того, щоб за два роки опанувати одну з трьох спеціальностей (Східна Європа; Росія, Закавказзя та Центральна Азія; Центральна Європа та Балкани), необхідно мати диплом про закінчення університету та знати три мови: російську, англійську та польську. Щорічно виділяється 25 стипендій, і, в середньому, половина з них дістається громадянам України, однак одеських студентів в Інституті східноєвропейських досліджень поки що немає.
Юлія РОМАНОВСЬКА.

Кабмін вирішив ліквідувати військові кафедри в низці одеських ВНЗ
Кабінет міністрів України ухвалив постанову про ліквідацію кафедр військової підготовки в низці ВНЗ України, зокрема, і в одеських.
Так, за інформацією прес-служби Кабміну, постановою, ухваленою на засіданні Кабміну 26 липня, до 30 жовтня 2008 року мають бути ліквідовані військові кафедри: в Одеській державній академії будівництва та архітектури, Одеському державному екологічному університеті, Одеській національній академії зв’язку імені Попова, Одеській національній морській академії, Одеській національній юридичній академії.
До 30 жовтня 2010 року вирішено ліквідувати кафедру медицини катастроф та військової медицини Одеського державного медичного університету.
Постанова набирає чинності з 25 червня 2007 року.

актуально!
Робота на літо
Влітку студенти та школярі намагаються не тільки відпочити, але й заробити трохи. В Одесі є чимало організацій, які намагаються допомогти їм знайти роботу. Наприклад, Молодіжний центр зайнятості при управлінні молодіжної політики, сім’ї та туризму Одеської міської ради. Керівник центру Ольга Костянтинівна ШПИГЕЛЬ погодилася розповісти нам про цей проєкт.
— Які вакансії можна назвати найпопулярнішими серед ваших шукачів?
— Більше половини тих, хто сюди приходить, навіть не можуть у своїй анкеті заповнити графу «Бажана вакансія», не знають, чого хочуть. Починаю з’ясовувати, що вони з дитинства люблять, до чого прагнуть… Трапляється, що бажання шукача не збігаються з його професійними можливостями, буває і зворотний варіант, коли людина себе недооцінює…
— А скільком молодим людям ви вже допомогли знайти роботу?
— Дати повний звіт про кількість працевлаштованих нереально. По-перше, неможливо обдзвонювати кожного, хто розглядав якісь пропозиції, і дізнаватися, вирішив він вступити на роботу чи ні. Крім того, якщо хтось знайшов собі місце, я зовсім не викреслюю його зі списку шукачів. Особливо це важливо для студентів, адже закінчиться робота в одній акції і вже шукається інша. Найчастіше все ж тимчасову роботу дають різні акції: розклеювання оголошень, наприклад. Тобто два тижні він працевлаштований, а через два тижні — працевлаштовується наново. Бувають цікаві випадки, коли добре себе проявившого тимчасового працівника роботодавці переманюють. Так що вести подібний облік не має сенсу.
— Які документи школярі та студенти повинні надати вам для отримання роботи?
— Для школярів ми можемо надати вакансії, тільки якщо у них вже є паспорт. Крім того, рідко бувають заявки на осіб молодше 17 років, найчастіше у нас є пропозиції лише для повнолітніх. З документів достатньо принести ксерокопію паспорта громадянина України та заповнити анкету. Якщо хтось захоче залишити про себе більш повну інформацію, то ми не заперечуємо проти резюме.
Зараз у нас 751 шукач. Співпрацюємо з багатьма роботодавцями, які дають заявки на різні вакансії, і з кількома агентствами з працевлаштування, які працюють з нами безкоштовно. У нас є своя рубрика в газеті «Працевлаштування». Так що знайти з нашою допомогою роботу цілком реально.
У ШКОЛЯРІВ більше шансів працевлаштуватися, якщо вони звернуться до Державного центру зайнятості Приморського району. Заступник директора центру Тетяна Михайлівна Лукандер повідомила нам, що цього літа вони склали угоду з сімома організаціями міста про надання роботи неповнолітнім віком від 15 до 17 років. Це такі вакансії, як місце пакувальника в супермаркеті, робота кур’єром, мийка автомобілів і навіть збір винограду. Але найпопулярніші пропозиції серед школярів — це різні презентації та акції. Для отримання роботи хлопцям необхідно мати при собі паспорт або свідоцтво про народження, а також ідентифікаційний код.
Так що всім студентам і школярам, які бажають знайти роботу на канікулах, можна звертатися до Молодіжного центру зайнятості (вул. Пушкінська, 2) або до Центру зайнятості Приморського району (пров. Матросова, 5, 1-а ст. Б. Фонтану).
Нуард ПОГОСЯН.

З інтернату — до ВНЗ
Хлопці з четвертого інтернату для дітей-сиріт відпочивають зараз у таборі «Вікторія» на Дачі Ковалевського. Втім, відпочивають не всі: у випускників напружена пора — вступні іспити до ВНЗ. Інтернат на виході дає своїм вихованцям дві професії: водія та користувача ПК. Але це, так би мовити, прикладні. А основну вони обирають самі. Причому багато хто — задовго до випуску.
Віталік Пацурай мріяв потрапити до юридичного ліцею, але якось не виходило. Зате вже коли потрапив… Через клас «перестрибнув» екстерном і тепер вступив до національного університету ім. І. І. Мечникова на економіко-правовий факультет. Туди ж вступив Славік Коваль. «Хочу захищати людей!» — говорить.
А у Віті Сухенка сталася така історія. Абітурієнти сьогодні можуть подавати документи до кількох навчальних закладів одразу. Вітя закінчив юридичний ліцей і вибрав два ВНЗ: юридичну академію та університет ім.
І. І. Мечникова. Здав іспити на «відмінно»; до того ж, сироти ж ідуть поза конкурсом, аби оцінки були позитивні. Сподівався, що візьмуть до юридичної академії: «Розумієте, — пояснював, — цей ВНЗ вважається «крутим», і випускник інтернату туди вступив! Приклад для інших». Але до юридичної академії його не взяли, незважаючи на те, що облуправління освіти і до вступу давало рекомендаційний лист, і під час інциденту втрутилося. Т. І. Тулба з інтернатної відділу ще й викладала в тому класі ліцею, де Вітя вчився. І коли хлопець прийшов до неї по допомогу, ще раз напучувала: «За свої права треба боротися!» Дали Віктору потрібну постанову Кабміну зі змінами та доповненнями, відправили права відстоювати…
Заковика вийшла в тому, що хлопцеві вже 18 років виповнилося. На думку приймальної комісії, він не підпадає під статус «дитина-сирота». Відповідальний секретар приймальної комісії Н. І. Пашковський сказав мені: «Кабінет міністрів не найвдалішим чином склав закон. Облуправління освіти трактує його так, а КРУ — інакше (нецільове витрачання бюджетних грошей)». Однак Микола Іванович додав: «Нехай приходить ваш Віктор Андрійович, розберемося…» І навіщо хлопець удесяте пішов до академії? Коли я через два дні зателефонувала секретарю, він відповів: «Все владналося. Віктор, виявляється, пройшов ще й до університету ім. І. І. Мечникова, так що навчатиметься там». Влагодилося-то владналося, але де ж право вибору?
До академії харчових технологій вступили Оля Коротняк і Жанна Шаповал. Лариса Олійник і дві Віки, Шеленга і Новаковська, хочуть навчатися в технікумі економіки та менеджменту торгівлі: «Там багато наших!» І ще один аргумент: «Директор Ольга Василівна Древницька — хороша, ми з нею розмовляли, коли приходили на День відкритих дверей». Правда, побоюються дівчата іспитів (у технікумах вони йдуть трохи пізніше): «З математикою ми не дуже дружили». Ох, дівчата, раніше про це думати треба було.
Брати-погодки Степан і Микола Йапарама зібралися до театрального училища. Думаю, їх візьмуть без роздумів: хлопці і артистичні, і пластичні, і… Дівчата ними захоплюються і пишаються. А колись дід вигнав їх з дому — не захотів визнати темношкірих онуків… Рекламним бізнесом брати займаються, в «Єралаші» знімаються, як моделі виступають, у футбольному клубі «Іван» грають… Не загубилися. До речі, їздили до Америки і дуже сподобалися одній родині. Тепер братів кличуть туди назавжди.
Загалом, думка моя зрозуміла: було б бажання, а знайти себе в цьому житті можна — навіть інтернатській дитині. «Інтернатські діти сильніші, — зауважив Славік Коваль. — Там, де домашні спасують, наші випливуть. Дякую інтернату. Я завжди буду йому вдячний».
Тетяна НЕПОМНЯЩА.

Чого боїться абітурієнт?
Найрозпал літа. Саме зараз багато хто визначає свою майбутню професію і намагається вступити до ВНЗ. Для того, щоб з’ясувати, як йдуть справи в абітурієнтів, я відвідала Національний університет ім. Мечникова та медичний університет.
За словами нинішніх абітурієнтів, найбільше вони бояться прямого спілкування з викладачами — усного іспиту. Хоча вже після такого досвіду одна з майбутніх студенток — Катерина Мірошниченко — сказала, що викладачі в університеті не настільки суворі, наскільки вона їх собі уявляла.
Для абітурієнтів, які живуть в Одесі, єдина проблема — успішно здати іспити. А от для приїжджих це зовсім не так. Багато хто побоюється: вступити до університету їм вдасться, а отримати місце в гуртожитку — ні.
Серед абітурієнтів ОНУ ім. І. І. Мечникова дуже багато бажаючих стати юристами. Вибір спеціальності вони виправдовують вірою в те, що скоро всі суперечки вирішуватимуться в суді, тому вірять у своє матеріально забезпечене майбутнє.
Абітурієнтка медичного університету Євгенія Семенюк поділилася тим, що боїться не стільки вступних іспитів, скільки практичних занять. Вона чомусь впевнена, що має всі шанси знепритомніти вже на першому з них.
Одна з абітурієнток, яка обрала факультет педіатрії, зізналася: настільки не довіряє нинішнім лікарям, що хоче надавати медичну допомогу своїй майбутній дитині сама.
Практично з кожним з абітурієнтів прийшли батьки — для моральної підтримки. Хоча мами зізнаються, що підтримка потрібна більше їм: адже вони розуміють всю важливість вступних іспитів і вищої освіти загалом.
Юлія ХИЖНЯК.

Відвоювали «общагу»
Будинок № 72 по вулиці Філатова — звичайнісінька обшарпана «хрущовка»: п’ять поверхів, три під’їзди, іржаві решітки на вікнах і строкатий одяг на мотузках. Тим не менш, саме навколо цієї непримітної будівлі багато місяців кипіли не телесеріальні, а справжні пристрасті: проводилися судові засідання, йшли листи в усі інстанції, були й пікети. У будинку № 72 багато років співіснують гуртожиток № 3 аграрного університету та «сімейка» обласного УМВС: один під’їзд займають міліціонери з дружинами та дітьми, два інших — 160 майбутніх аграріїв, студентів факультету механізації сільського господарства.
Зараз у «трійці» тихо і порожньо: студенти роз’їхалися хто додому, хто на відпочинок. Лише деякі залишилися в Одесі, щоб підзаробити або відпочити на пляжі.
Працівники «общаги» згадують історії про те, як їх «захоплювала міліція», з важкими зітханнями:
— Прийшла якось на роботу, а на моєму місці міліціонер сидить, — розповідає вахтер Марія Іванівна. — Ну, попросила його піти, він встав і пересів. Я, звичайно, все розумію: їм теж там тісно, ​​погано живеться. Одна сім’я, наприклад, з чотирьох осіб тулиться на вісімнадцяти квадратних метрах. Їм обіцяли з наших дві кімнати — так вони весь час приходили і питали: «Коли ви їдете? Скоро?» А ми, кажу, нікуди звідси не збираємося…
Аграрники займають приміщення спірної «хрущовки» з 1965 року. Останній договір — з будинкоуправлінням № 18 — був укладений 1 січня 1998 року на термін до 31 грудня 2007 року. Однак 22 серпня 2005 року університету було надіслано претензію, в якій пропонувалося звільнити приміщення гуртожитку. Мовляв, рішенням Малиновського районного виконавчого комітету від 26 жовтня 1985 року (це ж треба було 20 років чекати свого зоряного години!) приміщення передано в орендне користування полку патрульно-постової служби міліції. Районна влада нібито винесла свій вердикт на підставі рішення Одеського міськвиконкому № 315-179 від 20 червня того ж тричі забутого 1985 року, але це рішення в державному архіві міськради чомусь не збереглося.
Як би там не було, двадцять років потому обласне управління МВС подало позов до господарського суду області: про визнання недійсним договору оренди від 1 січня 1998 року між аграрним університетом та будинкоуправлінням, оскільки останнє не мало правових підстав для укладення такого договору. Ну, а для «страховки», так би мовити, 1 вересня працівники міліції організували у фойє «трійки» імпровізований пост і не впускали до приміщення новоспечених першокурсників з валізами та баулами. Більше того — керівництво УМВС дало вказівку паспортному столу не прописувати студентів у гуртожитку по Філатова, 72. В результаті майбутні аграрії позбулися права голосу на виборах-2006, а хлопці на додачу отримали ще й проблеми з військкоматом, оскільки не могли стати на облік.
— Безумовно, це було порушенням і прав студентів, і законів, і це робила, на жаль, міліція, — розповідає ректор аграрного університету Сергій Корлюк. — Ми кілька разів зверталися до офіційної приймальні міністра внутрішніх справ, і листи писали, і в Інтернет на сторінку МВС «стукали», але наші звернення залишилися без відповіді. До мене приходили на переговори заступники тодішнього начальника обласної міліції Вершняка. Сам же Вершняк спілкуватися телефоном не захотів.
28 листопада 2005 року відбулося судове засідання, на якому договір від 1 січня 1998 року був визнаний недійсним. Представник Одеської міськради, присутній на суді як третя сторона на боці відповідача, підтвердив, що будинкоуправління №18 не мало права укладати договір оренди. Правда, вимога обласного УМВС зобов’язати майбутніх аграріїв звільнити приміщення задоволена не була.
Після зазначеного рішення суду адміністрація університету багаторазово намагалася з’ясувати, з ким саме потрібно укласти новий договір: писали листи голові міськради та до представництва з управління комунальною власністю. 9 березня 2006 року з цього представництва прийшов лист за підписом начальника Е. Смоляра: «У зв’язку з прийняттям керівництвом міської ради рішення про передачу зазначеного приміщення на баланс («орендного користування», мабуть, здалося мало) УМВС України в Одеській області, задовольнити ваше прохання неможливо». Без розшифровки терміна «керівництво міської ради» та зазначення вихідних даних рішення цього загадкового органу. Загалом, справа темна — і жодних просвітків не видно.
Студентська громадськість до вирішення ситуації, що склалася навколо гуртожитку № 3, підключилася навесні 2006-го. Коли керівництво вишу поставило до відома студраду, за справу взявся Роман Пінтяк — студент ветеринарного факультету, конгресмен молодіжної ради міста та представник від гуртожитків аграрного університету в міській раді студентських гуртожитків. Саме йому вдалося підключити до вирішення питання всі можливі резерви: керівництво молодіжної міськради в особі його голови Світлани Осауленко та голови постійної комісії зі зв’язків з громадськістю Юрія Буділова, відомих у місті молодіжних лідерів Павла Вугельмана (колишній студентський мер Одеси), Олексія Чорного (голова профкому студентів економічного університету), Андрія Кірєва (голова ради студентських гуртожитків Одеси).
5 квітня, в день першої сесії Одеської міськради нового скликання, засоби масової інформації отримали текст звернення студентів до мера міста Едуарда Гурвіца, а на Думській площі активісти студентського руху зібрали 350 студентів, які не бажають так просто розлучатися з гуртожитком № 3. А далі були ходіння по інстанціях, листи та надії. Яким судилося справдитися.
— Тепер вже рішенням міської влади наша частина будівлі закріплюється за нами, — продовжує свою розповідь ректор ОДАУ С. Корлюк. — Ми уклали з міськрадою договір і будемо там жити-поживати і добра наживати. Термін оренди поки невідомий, оскільки документи знаходяться в управлінні комунального майна міста, але ми сподіваємося, що це буде пристойний термін. Ми — сумлінні орендарі, весь час підтримуємо будинок у належному стані, ремонтуємо, оплачуємо всі послуги. Дах не так давно полагодили.
— Наскільки аграрний університет забезпечений гуртожитками?
— Менше, ніж на 50 відсотків від необхідного. Тому питання стало так гостро. В інших ВНЗ Одеси більше міських абітурієнтів та студентів, а до аграрного університету приїжджають з районів області, з інших областей… Якби питання вирішилося не на користь ОДАУ, для нас це була б трагедія. Зараз ми змушені переобладнати наше студентське кафе під гуртожиток. І все одно місць на всіх не вистачає…
— А як вирішилося питання власності?
— Я думаю, тепер міська влада візьме цей будинок на баланс: адже виявилося, що він ніде не значився. Про безоплатну передачу нам приміщення мова не йде, ми й не ставимо питання таким чином. Але керівництво міста розуміє, що йдеться про важливу соціальну проблему.
— Чи можна сказати, що хепі-енд в історії про «трійку» — заслуга студентської громадськості?
— Безумовно. Треба віддати належне: молодь, якщо вона згуртована, має мету і позитивний настрій — здатна вирішити багато проблем. Жодна влада не візьме на себе сміливість піти проти молоді, коли вона відстоює свої законні інтереси. Звичайно, потрібно подякувати нашій мерії за те, що вона зайняла розумну позицію. Втім, якби було інакше, я не виключаю, що наші студенти вирушили б на Майдан. Зараз молодь активна, а це — запорука успішного розвитку нашого суспільства, міста і країни.
Юлія РОМАНОВСКАЯ.