пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Підсумки історичного конкурсу «Козацька держава»
Конкурс проводили обласне управління освіти і наукової діяльності та Чорноморське козацьке з’єднання. Понад 500 школярів брали участь у ньому. Найрізноманітніші теми обрали діти для творів: «Морський флот чорноморських козаків», «Мала Хортиця — виток козацької слави», «Життя та діяльність гетьманів», «Бойові традиції козаків», «Формування Дунайсько-козацького війська» та інші. Багато робіт багато ілюстровані фотографіями та малюнками. Використовувалися як документальні джерела, так і твори народного мистецтва. Було видно, що до конкурсу учні та вчителя (а це, як правило, головні помічники конкурсантів) поставилися з великим інтересом.
Переможцями названі дев’ятикласниця Криничненської школи Болградського району Тетяна Пенчева — перше місце, десятикласниця Рішельєвського ліцею
м. Одеси Ксенія Герасимова та дев’ятикласник Миколаївсько-Новоросійської школи Саратського району Олексій Лозовський — друге місце, одинадцятикласник Теплодарської середньої школи Дмитро Банах та одинадцятикласник Рішельєвського ліцею Андрій Зікунов — третє. Відзначено за оригінальне розкриття теми дев’ятикласника Плахтіївської школи № 2 Саратського району Миколу Романця. Найкращих з найкращих чекають грамоти та подарунки, їхні роботи увійдуть до збірника «Козацька держава».
«До нових зустрічей, до нових перемог!» — кажуть дітям організатори конкурсу.
Володимир ВІКТОРОВ.

Як міські діти черешню збирали
Ідею подала заступник голови Приморської райадміністрації
Н. В. Стеценко. У недавньому минулому Наталія Вікторівна — директор школи, тому добре розуміє, що дітям потрібно. Влітку їм хочеться відпочити від навчання. А що є відпочинок? Зміна занять. Причому, кардинальна.
Ось так на базі СШ
№ 26 народився садовий десант. Директор школи Н. К. Коллонтай теж вважає, що міським дітям фізична праця буде тільки на користь. До речі, у цьому навчальному закладі давно вже в літні місяці створюються ремонтні бригади з числа старшокласників. Зв’язалися з директором національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. Таїрова»
П. Є. Подоляном. Іван Євстафійович і запропонував «смачну» роботу: збирати в ящики черешню. 25 гривень за 40 зібраних кілограмів.
Рано вранці до школи підходив автобус (виділила райадміністрація). Три бригади десятикласників по 6-7 чоловік під керівництвом вчителя Є. В. Бундзяк вирушали до місця роботи. Бригадирами діти обрали Христину Касилову, Ірину Бистрову та Юрія Автуховича. У лідерах не помилилися. Як каже Олена В’ячеславівна, вся організаційна робота лежала на них. А адже трудилися не просто так — влаштували змагання.
У перший день діти наїлися ягід так, що животи боліли. Відповідно, і врожаю зібрали менше, ніж хотілося б. Ну, ще ж і спритності не було. Після вже приловчилися по деревах лазити. Вранці молодих працівників зустрічали, даючи завдання, агроном і бригадир дослідного господарства, а до обіду зважували зібрану черешню бухгалтер з комірником — все як слід.
Одне було погано: кілька днів ішов дощ. Він зірвав роботу: мокру черешню збирати не можна, тому що вона гнитиме.
Трудовий табір виявився багатопланово корисним. Міські діти побували на природі — добре. Роз’ялися фізично. Краще пізнали один одного за характером. Зрозуміли, як потрібно найматися на роботу (з 20 чоловік лише у п’ятьох були оформлені ідентифікаційні коди, необхідні при нарахуванні зарплати, тепер і інші їх роблять). Нарешті, пізнали саму роботу — по чому вона, копієчка? Олена В’ячеславівна, а вона вчитель математики і класний керівник, каже, що з дітьми їй тепер простіше розмовляти на тему «навчання — світло». Збирати черешню — праця велика, а оплата цієї праці — маленька. Некваліфікована праця. За бажанням можна цією справою зайнятися деякий час. А якщо залишишся невігласом — і так весь час?
Загалом, стежку до Таїровського господарства старшокласники 26-ї школи протоптали. На наступне літо обов’язково закинуть туди трудовий десант. Дякуємо адміністрації Таїровського інституту за відпочинок корисний і приємний.
Тетяна НІКОЛАЄВА.

Золота медаль Олени Кузнєцової
— Цільоустремленість, працьовитість, патріотизм допоможуть нашій кращій випускниці досягти ще багатьох перемог, — сказала директор ООШ № 18 Олена Маккавеєва, вручаючи на випускному вечорі золоту медаль Олені Кузнєцовій. — Нам, педагогам, особливо приємно, що Лена тверда у своєму виборі, хоче стати вчителем. Ми пишаємося цим і будемо з нетерпінням чекати її повернення до школи.
Звичайно ж, радісно і почесно бути єдиною серед випускників рідної школи володаркою золотої медалі, але для цієї красивої і дуже серйозної дівчинки такий успіх, перш за все, — гідний крок у самостійне життя, подарунок до ювілею школи, яка вже сто років ростить на Молдованці гідних громадян.
— Наша школа № 18 дійсно унікальний навчальний заклад, який подарував Одесі і всій країні багато чудових фахівців, державних діячів, артистів, — каже Лена Кузнєцова. — І мені, майбутньому вчителю, є на кого рівнятися. Кілька випускників школи нині директори шкіл, гімназій Одеси. Представник вчительської династії 18-ї школи і нинішній молодий директор — Олена Олександрівна Маккавеєва. Вона зуміла за короткий термін відродити шкільну будівлю, в якій взимку завжди тепло, а влітку прохолодно. Тепер вона набула сучасного вигляду, наповнюється необхідним обладнанням. Я переконана: школа — це не тільки кабінети, це дім, де панує високий дух.
— А хто з вчителів найбільше вплинув на твій вибір?
— Вчителька української мови та літератури Агнеса Михайлівна Вітюк. Вона, перш за все, дуже добра людина, а кожен її урок — прем’єра чудового спектаклю, де Агнеса Михайлівна і режисер, і актор. Завдяки їй я доторкнулася до витоків народної педагогіки, до наукових досліджень у Малій академії наук України.
— І яка тема твоєї наукової роботи?
— Бібліотека біля мого будинку на вулиці Богдана Хмельницького носить імена Івана та Юрія Липи. Я захотіла більше дізнатися про цих патріотів України. Їхні імена довго замовчувалися, мало відомі вони і зараз. Два роки тривала моя дослідницька робота. Знайомство з життям та діяльністю Івана та Юрія Липи справило на мене незгладиме враження, навчило, як жити і працювати, любити Україну, стверджувати її державність, незалежність.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.

тусовка
Закон відплати
У мене є подруга, яка навчається в гімназії № 5 (а я ходжу до звичайної школи). У гімназії давно вже працює літературне об’єднання «Молоді голоси», випускається навіть альманах «Зелений листок». Чесно кажучи, не всі твори там гарні, але все одно цікаво читати — це ж думки ровесників.
А ось творчість одного хлопця (його звуть Сергій, прізвище без дозволу називати не буду) мені подобається, хоча я не все розумію в його творах. Сергій — доросла людина, цього року він закінчив одинадцятий клас, у нього найчастіше йдуть роздуми філософського плану. Ось у нього я і прочитала в кінці одного твору: «Існує Основний Закон Всесвіту — Закон Відплати: «Рано чи пізно кожна ваша дія у світі обов’язково повертається до вас же». І запало воно мені в мозок.
Стала я роздумувати: що ж мені може звалитися на голову? Як я цим ускладнила собі життя! Покажу на прикладі. Дзвонить мені однокласниця, просить разом з нею підійти до вчительки з проханням перескласти залік. А мені неохота. Я на море хочу сходити. І взагалі — що змінить моя присутність? Зрештою, вона погано займалася, нехай сама розхльобує. Я відмовляюся йти: зайнята, мовляв, справами по горло.
А після до мене приходять такі думки. За законом відплати ця моя дія колись повернеться до мене. Значить, колись я попрошу когось про допомогу, а мені відмовлять. Невелика допомога, звичайно. Але все ж вчителька у нас дійсно сувора, одній до неї страшнувато йти. Нічого б зі мною не сталося, якби сходила з тією дівчиною за компанію. Подумаєш, півгодини б втратила. Все одно на море не пішла, на дивані перед телеком провалялася.
Або ще. Їду в трамваї. Спеціально обираю місце в кінці вагона — старим і хворим людям відведені місця попереду. Неодмінно зайде якась бабулька і зависне над тобою. Скажіть, чого її понесло в задні двері? Чому я повинна поступитися їй місцем, за яке заплатила? Я сердито дивлюся у вікно, «не помічаючи» стареньку. Але починає діяти закон відплати: «Коли ти будеш стара, тобі теж місце не поступляться». «Нехай не поступляться, — про себе сперечаюся я, — постою». «Тобі вже зараз стояти не хочеться, сидіти-то краще, а будуть хворі ноги — зовсім важко…». Я зітхаю і поступаюся місцем бабусі.
Маялася я, маялася, розповіла про все мамі. Мама у мене — найкращий друг. Вона засміялася: «Твій закон відплати часто повторюється в різних варіаціях. Ну, ось хоча б: не роби іншому того, чого не бажаєш собі. Або навпаки: чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою. Я рада, що ти дозріла для цих думок. Простіше кажучи, завжди чини по совісті».
З цим законом відплати доводиться рахуватися. Не завжди виходить, звичайно. Але я стараюся.
Світлана.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса