Дні слов’янської культури та письменності
Їх відкриття традиційно відбулося у Всеукраїнському центрі болгарської культури, де виступили українські, чеські, польські, болгарські, російські народні колективи.
— Програма Днів слов’янської культури та письменності триватиме до 25 травня і насичена різними цікавими заходами, зустрічами, — розповідає директор ВЦБК Дмитро Терзі. — Радує активна участь у їх проведенні молоді.
18 травня відкриється нова композиція «Болгарські мотиви», в якій будуть представлені дипломні роботи випускників художнього училища ім. Грекова «Хрещення Болгарії» та «Хан Кубрат із синами». З великим успіхом пройшла на сцені центру прем’єра опери-вистави «ВОНО» студента музичної академії імені А. В. Нежданової Андрія Чорного.
«Круглий стіл» «Географія перейменування болгарських сіл Одещини» збере сільських голів, представників районної та обласної влади, істориків, географів з Одеського національного університету. 19 травня чекаємо в гості делегацію з Німеччини, а наступного дня відбудуться Кирило-Мефодіївські читання.
Конкурс недільних шкіл «Джерело майстерності» проведе 21 травня міське управління внутрішньої політики. Тема виїзного засідання клубу «Одесика» — «Слов’янська цивілізація як гармонія культур».
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.

виставковий проєкт
Мальовнича Україна в Шевченківські дні
Міжнародним Шевченківським дням, головні події яких під девізом «В сім’ї вольній, новій» зосереджені цього року на Одещині, присвячена республіканська виставка живопису та графіки «Мальовнича Україна».
Виставка відкриється 20 травня на трьох майданчиках: в Одеському музеї західного та східного мистецтва (вул. Пушкінська, 9), у Художньому музеї на Софіївській, 5а та в Морській арт-галереї Одеського порту (морвокзал). Захід такого масштабу проводиться в Одесі вперше. Заявки на участь подали художники Одещини, Криму, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей — всього понад 500 живописців та графіків, з них понад 100 — від Одеси.
Акція проходить під патронатом Міністерства культури та туризму України за сприяння облуправління культури та туризму, Одеського відділення Національної спілки художників та дирекцій згаданих музеїв та галерей.

Делієв та «Гойдалки-гойдалки»

Яскравим підтвердженням відомого твердження про те, що талановита людина талановита в усьому, став концерт, що відбувся 11 травня в кінотеатрі «Маски». На цьому концерті заслужений артист України, художній керівник комік-трупи «Маски», кінорежисер, актор і художник, а також екс-депутат міськради Георгій Делієв найяскравішим чином продемонстрував талант співака та музиканта у спільному виступі з одним із найвідоміших одеських рок-гуртів «Гойдалки-гойдалки».
Концерт під назвою «Я поганий» зібрав повний зал шанувальників Георгія та рок-гурту «Гойдалки-гойдалки». І не розчарував ні тих, ні інших.
На знімку: Георгій Делієв та гітарист гурту «Гойдалки-гойдалки» Віталій Пономарьов.
Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

концерт
Піднесення духу
«Нині відкинемо всяке житейське піклування», — співається в церковному богослужінні. Концертна музика світського характеру, що ні кажіть, наповнена житейськими пристрастями. Інша справа музика духовна (слово «духовність» у нас часто вживають даремно там, де доречніше сказати розширювально: «культура») — музика, написана для храму. Її не часто почуєш сьогодні на концертних майданчиках. Тим ціннішими для Одеси є концертні програми органістки, дипломанта міжнародних конкурсів Ольги ЄФРЕМОВОЇ.
Ольга Єфремова дала свою нову програму 14 травня в залі музичної академії імені А. Нежданової, педагогом якої Єфремова є. «Органна пасакалія» Єфремової, як продумане цілісне музичне зібрання, прозвучала в Одесі вперше. Твори духовної музики; автори — від Хуана Кабанільєса, XVII століття, до Зігфріда Карг-Елерта: це вже ХХ століття, і, звичайно ж, неперевершений Йоганн-Себастьян Бах, для якого жанр пасакалії, іспанського вуличного танцю, був класичною старовиною. Але до чого тут, запитаєте ви, духовна музика? До того, що, спираючись на фольклорне джерело, композитори вклали в звучання своїх органних опусів зовсім інші, піднесені смисли. Монументальність авторських задумів Ольга Єфремова доносить до слухача переконливо, з відданістю справжнього церковного органіста.
Адже їй не в новину грати в церкві: Ольга Єфремова — незмінний та авторитетний учасник багатьох європейських фестивалів, наприклад, щорічного Бахівського фесту у Варшаві. У серпні-вересні 2005 року Єфремова концертувала в Польщі та Німеччині. У Польщі грала на батьківщині Коперника — у Фромборку. А в Німеччині — у знаменитому Ульмському соборі (містечко Ульм — батьківщина Ейнштейна): дзвіниця заввишки 161 метр, три органи; акустика — ось: 11 секунд тривалість відлуння! Тут кожної неділі грають органісти з усього світу. Ольга Єфремова виконала в Ульмському соборі Баха, Регера, Мусоргського та… музику нашого земляка, сучасника (який пішов з життя років сім тому), одесита Ігоря Асєєва.
У «творчому портфелі» Єфремової безліч програм. Найбільш значні — це півторагодинні «45 хоралів» з «Маленької органної книжечки», вибудувані за літургійним роком Західної церкви, — джерела з XVI століття і навіть раніші; програма «Органна меса» («3-тя частина клавірних вправ») — твори Й.-С. Баха, прелюдії, фуги та хорали; «6 сонат Фелікса Мендельсона для органа»; п’ятичастинна 6-та симфонія Луї В’єрна, багато німецької романтичної музики — Ф. Ліст, І. Брамс, Р. Шуман… І чудово, що ця молода, тендітна, віддана органістка не тільки активно концертує, але й готує зміну — сподіваємося, гідну своєї вчительки.
Наступний концерт Ольга Єфремова дасть 28 травня в залі пресвітеріанської церкви на вул. Пастера, 62 о 18.00.
Валентина ЛЕВЧУК.

театр: прем’єра
Ми вам співали сумні пісні, а ви не ридали…
«ТРИСТАН ТА ІЗОЛЬДА» в Одеському театрі музичної комедії ім. М. Водяного не вражає сценічними одкровеннями, і це тим більш прикро, що в основу покладено доброякісну сучасну поетичну п’єсу, та й музика не нудна.

* Сцена з вистави.

Чому вистава — рок-опера, залишається незрозумілим: в опері все ж співають, хоча б і «рок», а тут висловлюються прозою, а співають лише кілька разів протягом дійства, в основному, в масових сценах. Назвавши п’єсу Сергія Пікурева поетичною, я не мала на увазі, що вона зарифмована, — вона поетична за суттю, з глибинними тонкими підтекстами. Щодо «року» — теж вельми спірно: крім оглушливого звучання, музика Олександра Нежиги не має точок дотику з рок-культурою. Ритми та мелодії запозичені, скоріше, з радянських музичних фільмів епохи 70-х, а деякі хори викликають на згадку чи то «Крилаті гойдалки», чи то «Білогривих конячок». Шлягерів не сталося. Хоча дещо звучало нехай і не ново, але мило: наприклад, хор «Пливе кораблик». Правда, при цьому доводилося мимоволі додумувати за композитора тонкощі аранжування: стильового чуття автору, очевидно, забракло.
Оглушливість звучання засмучувала нескінченно: тексти пісень розібрати неможливо. А у авторів пісень все ж заявлені ваганти та міннезингер, наприклад, «графиня да Діас», «Гійом IX Аквітанський» та інше шановане середньовіччя.
Співають у виставі мало, зате балету — з надлишком, так що на третьому танцювальному дивертисменті втомлюєшся і чемно чекаєш, чи почнеться, нарешті, власне сценічна дія. І з тривогою виявляєш, що про закони побудови дії режисер-постановник Володимир Савінов, як би це сформулювати, має якісь свої уявлення, що не збігаються з навчаннями корифеїв театру. Не те щоб Савінов явив себе як відчайдушний скидач авторитетів і безрозсудний новатор. Але він просто доручив побудову вистави балетмейстеру Андрію Бедічеву, а сам скромно відступив. І дія покотилася за одноманітною схемою, в ритмі, регулярному, як перестук коліс по рейках: герої поговорили — балет станцював. Хореографія ця, на жаль, не пропонує образного рішення, а складається з набору звичайних фуете, батманів та стрибків.
Зрештою складається прикрі враження, що персонажам вистави занадто просторо в сценічній коробці, що прибери кордебалет — і герой виглядатиме комашкою, і що постановник вистави слабо уявляє собі, чим зайняти акторів на сцені.
АКТОРИ тим часом вимовляють на сцені розумні репліки хорошої п’єси. П’єси про любов земну і любов небесну, про одвічну боротьбу немислимих один без одного чоловічого і жіночого начал. Актори показують, що вміють бути в характері, вміють створити образ, що вони пластичні. І навіть, можливо, непогано співають, якби їхні голоси не глушила гучна музика…
Ось Ізольда — Ірина Ковальська. Спочатку така собі інфантильна стервочка, одержима гординею, бабською і королівською. Самозабуття еротичного егоїзму робить Ізольду жертвою низинної палацової інтриги. Королева-вискочка пізнає всю глибину падіння, ганьби, страждання, на повчання нам.
Дуже пластичний, фізично і психічно, Тристан — Андрій Мірошниченко. Але його сильно підвела режисерська «масовість»: в заверті балету залишається незрозумілим, чому цей славний лицар, що розтрощив череп ворожому амбасадору і порвав вогняну пащу дракону, гине в поєдинку з двома деморалізованими суб’єктами — королем Марком (Тимофій Криницький) та нікчемним узурпатором-підкаблучником Одре (Сергій Мілков).
Не хочеться входити в деталі ролевих психологічних малюнків, що напрошуються у виставі, тому що це означало б препарувати інтригу п’єси, а не власне постановку. Інтрига завершена туго і дає простір акторській фантазії. У тому випадку, якщо захоплива п’єса С. Пікурева отримала б адекватне втілення. На жаль, цього не сталося. І не з вини акторів театру музкомедії, не з причини вторинності музичного матеріалу — музика, загалом, непогана. А єдино з вини режисера-постановника.
Тіна АРСЕНЬЄВА.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.