ІСТОРІЯ ця всім відома (багато засобів масової інформації повідомляли): мешканець Донецька — нехто Олександр Мазуренко — вирішив пішки обійти всю Україну. Пройшовши 3800 кілометрів, дійшов до Одеси. Тут його з почестями зустріли, організували навіть своєрідний мітинг біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Мандрівник говорив про шляхи-дороги України, про її чудових громадян… І мало хто при цьому знав, що гість із Донецька прийшов до Одеси… на милицях. І далі пішов таким же чином. Тобто він — інвалід.
А тепер несподіваний ракурс.
ПАМ’ЯТАЄТЕ, як знаменитий льотчик «справжня людина» Олексій Маресьєв після госпіталю прибув до авіаційного полку і з інструктором піднявся «в зону». Після польоту претензій до нього у прискіпливого інструктора не було (льотчик вів літак впевнено), однак той був обурений тим, що пілот замість теплих унтів одягнув елегантні черевички. Адже можна ноги поморозити! На що майбутній Герой Радянського Союзу і символ мужності та стійкості для радянської молоді відповів:
— Ног як раз у мене немає, а черевички — хороші.
СЬОГОДНІ наша розмова про черевички. Точніше, про ортопедичне взуття. Таке взуття, як протези, випускає Одеське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство. Але як виробляє?
Ні — питання не в якості. Тут продукція випускається на рівні світових стандартів. Обладнання в одеситів від німецької фірми «Отто Бок» — лідера в цій галузі серед підприємств Європи. Висококваліфіковані кадри, що обслуговують це обладнання, теж є.
Коротше, все є для успішної роботи, крім… грошей. Минулого року, наприклад, мали отримати з бюджету країни 2,2 мільйона гривень — отримали тільки 1 мільйон. Починаючи з вересня 2005 року, підприємство практично простоювало. Ось уже й січень 2006-го — тиша в цехах, очікування грошей.
Тут, мабуть, доречно пояснити, що таке «казенне підприємство». Казенний — вища і особлива форма державної власності. Казенні об’єкти (наприклад, в’язницю) не можна приватизувати. І за жодних умов казенний завод (фабрику) не можна фінансувати з інших, крім державних, джерел. Можливо, і хотіли б одеська чи херсонська влада «підкинути» коштів, щоб підтримати підприємство, — не належить.
Що ж виходить? На жаль, нічого доброго. Ось характерний приклад. По одному телеканалу показували мандрівника на милицях Олександра Мазуренка, а по іншому йшла розповідь про ветерана війни, учасника бойових дій, якому стоматологи видалили зуби (безкоштовно, як пільговику), але ось поставити протези не можуть: коштів немає. І у ветерана грошей немає, щоб піти в приватну клініку, замовити собі «нові».
В результаті мучиться заслужена людина на схилі літ.
ОСЬ І У НАС: приїжджають люди з різних районів Одеської та Херсонської областей (раніше протезний завод обслуговував п’ять областей — зараз тільки дві), а їм від воріт поворот. Немає коштів на виробництво протезів та ортопедичного взуття. Це при тому, що держава, за законом, зобов’язана допомагати інвалідам, учасникам бойових дій, пенсіонерам за віком, дітям та підліткам.
У наших областях — Одеській та Херсонській — інвалідів приблизно 200 тисяч. І багато з них потребують протезування. Так, приватники теж можуть «шити чоботи», в сенсі — на замовлення робити ортопедичне взуття. Але, уявляєте, скільки таке замовлення коштує? По кишені чи це старому пенсіонеру або інваліду дитинства?
Хто ж допоможе? Одеське міське управління соціального захисту населення може надати матеріальну допомогу нужденним. Однак тут виникає багато своєрідних заморочок. Скажімо, не завжди інвалід за мізерними параметрами забезпеченості належить до групи малозабезпечених з мінімальною пенсією. А якщо навіть і належить, то опікунська рада міськуправління може надати йому разову допомогу — аж 100 (вірніше до 100) гривень. На таку допомогу особливо «не розгуляєшся», а вже замовити спеціальне взуття у приватника — не вийде.
Щоб не бути голослівним, наведу приклад з недавнього засідання нашої опікунської ради. Розглядалося звернення інваліда першої групи Д. В. Він просив оплатити замовлення на ортопедичне взуття, додав до звернення рахунок на 598 гривень. Наша рада підтримала звернення інваліда і в свою чергу звернулася до міського голови, оскільки ми рахунок на таку суму оплатити не можемо. Якщо мер виділить гроші, буде добре. Але ж в Одесі 44 тисячі інвалідів, і місто всім допомогти таким чином не зможе. Що стосується держави, то вона зобов’язана не забувати про інвалідів та пенсіонерів, про дітей, позбавлених радості дитинства. Адже навіть у найважчі роки війни той же Олексій Маресьєв отримав безкоштовно чудові протези (з ортопедичним взуттям, до речі), літав на винищувачі, збивав фашистських асів, став Героєм Радянського Союзу. А зараз, у мирний час, протезний завод змушений простоювати. Ось і бредет дорогами країни на милицях її патріот-мандрівник, тягнучи за собою візок з харчами та одягом.
Григорій ЯРМУЛЬСЬКИЙ.
Член опікунської ради Одеського міського управління соціального захисту населення та праці.