Нетребський розповість вам за всю Одесу!
ОТ УЖЕ МАЙЖЕ ДЕСЯТЬ років Валерій Петрович НЕТРЕБСЬКИЙ — «наш міський сталкер», як його жартівливо іменують у колі шанувальників, — пунктуально зустрічається кожної неділі з групою слухачів, що його чекають (приєднатися до якої без найменших формальностей може будь-яка зацікавлена людина) і водить їх кварталами та вулицями центру та передмість, з максимальною повнотою повідомляючи факти та викладаючи легенди, що стосуються об’єктів, які оглядаються. Робить він це абсолютно безкорисливо, за покликом серця, виконуючи, як сам зізнається, добровільно обрану місію, що має на меті розширення знань мешканців «про власні пенати».

Велика ерудиція, феноменальна пам’ять, талант оратора та природний артистизм В. П. Нетребського зачаровують слухачів, здається, що саме він разом з І. М. Дерибасом відвойовував у турків фортецю Єні-Дунья і готував до підписання Катериною II рескрипт про будівництво міста та порту, викреслював з Ф. П. Деволаном прямі вулиці майбутньої столиці Причорномор’я, розробляв з герцогом Е. О. Рішельє проєкт зони «порто-франко» і створював зі світлішим князем М. С. Воронцовим із заштатного населеного пункту досі захоплюючу красою Південну Пальміру…
Але Валерій Петрович не тільки чудовий гід, який віддав улюбленій професії близько чотирьох десятків років життя, він ще й літератор, автор виступів у періодичній пресі, що поєднують інформаційну насиченість та наукову достовірність викладу з гумористично-іронічним описом подій та осіб, що в них беруть участь. Його перу належать понад 300 статей і 10 збірок, присвячених непересічному минулому та сьогоденню Одеси, що формується на наших очах, а також пов’язаним з нею видатним особистостям. Спираючись у пошуковій роботі на оригінальну методику та обширну картотеку, що постійно поповнюється та впорядковується, В. П. Нетребський регулярно робить «маленькі» відкриття, серед яких знахідки забутих одеських адрес, пов’язаних з біографіями Л. Д. Троцького, творця підводних човнів С. К. Джевецького, маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського та ін. Валерій Петрович безкомпромісний у питаннях достовірності та точності оприлюднених колегами повідомлень і тому перманентно перебуває з ними у стані пікірування та суперечок, але це не заважає йому шанобливо ставитися до їхньої праці та скрупульозно посилатися на першоджерела фактів, згаданих у його трактатах.
Беззавітному любителю кішок та кімнатних рослин, який не уявляє існування без тютюну та кави, близькому знайомому нинішнього та попереднього мерів, людині великої душі та безкорисливій, Валерію Петровичу Нетребському виповнюється 60 років. До дня народження ювіляра друкарські стіни покинула його чергова, вже сьома книга серії «Прогулянки старою Одесою». Гідна відповідь наседаючим рокам! Будьте ж здорові, Петровичу! І многая Вам літа!
Едуард РАТУШНЯК.

одесити у світі
Олександр Стрюк — лауреат вокального конкурсу
З 20 по 29 листопада у «північній столиці» Росії пройшов Другий відкритий російський конкурс вокалістів «Санкт-Петербург», у якому брали участь співаки з країн СНД. Лауреатом третьої премії став одесит О. Стрюк (нині працює в Києві; в Одеському оперному театрі заспівав партії короля Рене в «Іоланті» та Євгена Онєгіна в однойменній опері П. Чайковського).

ЗАСНОВНИКИ цього престижного конкурсу — Санкт-Петербурзька консерваторія ім. Римського-Корсакова, комітет з культури адміністрації міста, громадський благодійний фонд Ірини Богачової «Арт-Петербург» та державний інтер’єрний театр. Конкурс провели вже двічі, на базі Першої російської консерваторії, що веде свою біографію з 20 вересня 1862 року, будівля ж побудована до 25-річчя, за розпорядженням монарха, у 1887 році Володимиром Ніколя. Для акустичного ефекту стіни залу одягнені в ялинові дошки з відступом від цегляної кладки, спеціально у Відні виготовлені дерев’яні стільці. Цей концертний зал за своєю чудовою акустикою входить до числа найкращих камерних залів Європи. У 1920 році залу дали ім’я О. К. Глазунова, який керував консерваторією понад 25 років.
Олександр Стрюк — аспірант Одеської музичної академії, клас заслуженого артиста України Василя Навроцького. З ним працює концертмейстер Тетяна Книшова, супроводжуючи його на всіх музичних конкурсах. Ще студентом Олександр став лауреатом першої премії Національного конкурсу України «Нові імена». На конкурсі ім. М. Лисенка професор Київської консерваторії, знаменита Євгенія Мірошниченко на власний розсуд, незалежно від журі, вручила Олександру Стрюку грошову премію зі свого фонду, зі словами: «Перспективному баритону».
Тепер перспективний баритон на радість нам привіз третю премію високого конкурсу: у «Санкт-Петербурзі» учасників із СНД було 150, з одного лише Києва — 15!
А журі! Президент конкурсу та голова журі — народна артистка СРСР, почесний громадянин міста Санкт-Петербурга Ірина Богачова. У складі — Зураб Соткілава, Марія Бієшу, композитор Андрій Петров, почесний громадянин Санкт-Петербурга і понад 40 років незмінний директор фестивалю сучасної музики «Петербурзька музична весна»; Галина Писаренко, Сергій Лейферкус — найзатребуваніший з російських співаків-баритонів та інші видатні музиканти.
Звісно ж, усім претендентам довелося важко. Від них вимагалися, окрім вокальних даних, величезна культура, вміння орієнтуватися в різних стилях, манерах, жанрах, епохах. Програма конкурсу була складна: для трьох турів треба було підготувати 6 різних оперних арій. Олександр Стрюк обрав рідко виконувані твори: арію з ораторії Генделя «Пристрасті», арію Ірода з опери Массне «Іродіада», арію Джанні Скіккі з однойменної опери Пуччіні, аріозо Івана-королевича з опери Римського-Корсакова «Кащей Безсмертний»…
У Олександра теплий баритон красивого тембру. А постійна регулярна праця і терпіння, помножені на артистизм і чарівність, простоту і теплоту виконання, — все це принесло плоди і було винагороджено. Він пройшов добру вокальну школу. Позначилося і сімейне: народився в родині музикантів (у м. Миколаєві), батьки — хормейстери, батько співає.
Олександр Стрюк добре грає на фортепіано, має успіхи і в педагогіці. Ще років зо два тому довелося мені почути два його сольні концерти — 40 романсів різних епох і стилів, захопливо! Навіть грузинська пісня була заспівана мовою оригіналу. І кожен романс у виконанні О. Стрюка — це сповідальний монолог. А в кожному звуці — розумна фразировка, ясна і прозора артикуляція. І пластичний жест. Результат — музичний образ. Додам, що Олександр має добрий характер, а його відданість улюбленій справі підкорює всіх, хто чув його спів.
Таїсія ЗИКОВА.
На знімку: Олександр Стрюк з концертмейстером Тетяною Книшовою.

На крилах миттєвостей чудових
У Музеї західного та східного мистецтва з успіхом проходить виставка живописних робіт Наталії Лози.
ЗА 15 РОКІВ творчої діяльності художниця пройшла шлях від учнівства до майстерності, від уроків батька, народного художника України А. І. Лози — до власного стилю; до викладання живопису в педагогічному університеті, який сама закінчила у 1984 році. Її роботи були представлені на багатьох виставках, вони завжди викликали непідробний інтерес у критики, легко знаходили шанувальників і покупців. Всю свою творчість Наталія Лоза заперечує прислів’я, що, мовляв, «природа відпочиває на дітях талановитих людей». Свій день народження, пору зрілості, Наталя вирішила відзначити виставкою в музеї, представивши близько 40 полотен, створених під час літнього пленеру, проведеного в Криму.

Наталя знає море і пише його з дитинства. На фотографії 70-х років — маленька Наташа з татом на березі моря холодним осіннім днем. Видно, що дівчинка щось малює.
З роками вона знайшла живописну мову, близьку до морської стихії, яка може передавати світ живий і мінливий. Жовті, сині, зелені та червоні тони, кольори, що зазвичай «сперечаються» один з одним, легко поєднуються, створюючи відчуття ніби ущільненого світлом простору.
У наукову теорію імпресіонізму Наталія привносить чисте спостереження, не втрачаючи при цьому ні фантазії, ні свободи, ні почуття. Сяюча розсип точкових, рельєфних, лінійних мазків на її полотнах — це тріумф пленерного живопису та вільної манери письма.
«Тепле море», «Набережна», «Причал у срібних хвилях», «Сяючі хвилі», «Бухта у сонячних відблисках». Море в контражурі, увінчане сонячним німбом; фосфоресціююче море — все це сприймається як приголомшливо захопливе видовище. «Море сміялося», — ці слова М. Горького часто наводив у своєму щоденнику Адольф Лоза, вважаючи, що зрозуміти і передати це може тільки мешканець південних берегів. «Сміялося море» у Єгорова, Жураковського, Власова, Фрейдіна, Слешинського, Филипенка, Лози-старшого. «Сміється море» і в роботах Наталії Лози. Високий рівень усього пласту південно-російської школи допомагає молодим досягти успіхів.
«Я росла під батьківським мольбертом», — говорить про себе Наташа. З дитинства вона чула розмови та суперечки старших, засвоювала, що «точність у мистецтві не є правдою», що «чистий колір — еквівалент світла», що «фарба — будівельний матеріал для гармонії». Дізнавалася про переваги та недоліки «вітражного прийому», осягала «теорію країв» О. Ацманчука.
Шлях становлення, що почався так рано, зробив її самостійною особистістю вже до 25 років. Вона брала своє там, де його знаходила, нічому пасивно не підкоряючись. До душі їй припав імпресіоністичний живописний прийом, так званий «камуфляж»: замість ретельної деталізації предметів чи середовища створюється багатобарвне тремтіння, що працює на відстані, виглядає зблизька красивою абстракцією. А ще Наталя запам’ятала на все життя слова якогось індійського мудреця, які так часто повторював її батько: «Пам’ятай, є тільки одна непереможна сила в житті, і ця сила — радість, тоді як смуток і заперечення погублять усе, за що б ти не взявся. Очі, що плачуть, не можуть бачити ясно».
Наталії Лозі у спадок передалися і живописний дар, і чуйність душі до краси, і закоханість у творчу працю. Вона — дочка свого батька, продовжувачка, але не наслідувачка. Коренева спільність її з батьком помітна, але її «крона» — манера письма — інша, тонша, жіночніша, живописніша.
Як будь-яка жінка, Наталія Лоза любить затишок, і місто нею розуміється «інтер’єрно», як обжитий простір для людини, яка випадково визирнула у вікно або вийшла на балкон. У роботі «Олександрівський проспект» зображено наріжний будинок і пішохідний перехрестя. Цікавий ритм пейзажу, побудований на грі прямих горизонтальних і вертикальних мазків. Білими короткими мазками передано дорожні знаки («цегла») та розмітку перехрестя, довшими — карнизи, балкони, водостічні труби, стовбури дерев. Зовсім по-іншому, круглими мазками, написана крона квітучого дерева.
У роботі «Осінь на Приморському бульварі» тополі, немов палаючі золотом свічки, ритмічно узгоджуються з білими щоглами вітрильного судна, що стоїть у порту. Між вертикальними членуваннями картини видно жінку, що прогулюється з дітьми, собаку, що біжить. І все це на тлі неба та моря. Горизонтальні лінії хвиль, що котяться, створюють відчуття спокою. У роботах Наталії Лози відображаються спокій і чуттєва повнота життя. Її світ затишний, бажаний. У нього легко увійти, забути його неможливо. Контрастне поєднання камерного пейзажу, виконаного вогняним пензлем «на весь голос» — прикмета її неповторного стилю.
На виставці представлені і натюрморти. Коротку перерву в роботі присвячено чашці бадьорливої «кави»: у натюрморті «Зваримо каву» любовно і портретно представлено все кавове начиння — турки, кавники, вершківниці, молочники. А в натюрморті «Дві чашечки кави» стіл навмисно розділено на дві колірні зони: рожеву та зелену. На рожевій «жіночій» половині стоять чашечка з дорогоцінним напоєм, вершківниця, кавник, блюдце зі шматочком торта та печивом; на «чоловічій» зеленій — люлька, коробка для тютюну, друга чашка. Поєднує дві половинки пейзаж зі східним храмом…
Так діалог предметів та смакових пристрастей переходить у ліричну розповідь про зустріч друзів та приємний спогад про нещодавню подорож, минулу і знову очікувану відпустку, літо. Зрештою, емоційне вимкнення з буденної рутини — одне з найдавніших цілющих умінь мистецтва.
Ірина ТИМОХОВА.
Мистецтвознавець ОМЗВМ.
На фото: Наталія Лоза.

виставка
Благодійництво на Різдво…
З 23 грудня в Морській арт-галереї Одеського порту працює шоста традиційна різдвяна благодійна виставка.
Традиційна акція організована директором «Морської» Т. Біновською, як завжди, спільно з Одеським єпархіальним управлінням православної церкви (Московського патріархату). Нинішня експозиція «Храми Одеси» складається з творів живопису українських авторів та робіт фотохудожника Є. Каліщука, а також макетів та документів, що описують історію православних святинь Одещини. Виставка працюватиме до 21 січня, в тому числі в дні православних різдвяних свят, вихідний — понеділок, тел. 729-33-09, адреса: вул. Приморська, 6, морвокзал.

з пошти редакції
Сяючі грані музичної спадщини
Багато років працює в Одеській філармонії абонемент «Ці різні музичні грані», автором та постійною ведучою концертів якого є музикознавець Анна Львівна Розен. Її люблять відвідувачі абонементу за безмежну відданість музиці, багатство знань, уміння донести до слухача облагороджуючу суть музичних творів.
У році, що минає, 2005-му, кожен концерт циклу був відзначений своєрідністю музичного та постановочного малюнка. Запам’ятався «Слов’янський концерт», що включав твори композиторів Росії, Чехії, Польщі та драматургічно побудований на картині І. Рєпіна «Слов’янські композитори», написаній колись на замовлення власника готелю «Слов’янський базар». Логічним же завершенням цієї програми стало виконання творів українських майстрів музики, які зайняли гідне місце в сучасній слов’янській культурі.
Захопливою була програма, присвячена східним мотивам у музиці: від романсу Михайла Глінки на пушкінські рядки «Не співай, красуне, при мені…» — до М. Балакірєва, О. Даргомижського, Д. Пуччіні. Інший концерт — «Іспанія, я знову тобою п’яний…» (Н. Заболоцький) — захопив нас образами Іспанії в музичному мистецтві. Ми слухали твори М. де Фальї, Е. Гранадоса, Х. Ніна; Ж. Бізе, К. Сен-Санса, Д. Шостаковича… Звучали вірші Ф. Г. Лорки у чудовому виконанні артиста-читця філармонії Сергія Сеславінського.
Нам подобається, що в програмі Анни Розен поряд з провідними солістами філармонії беруть участь молоді виконавці та музичні колективи, учні музичної школи ім. Столярського. Ми вдячні всім учасникам концертів за талант і професіоналізм, за відданість музиці, щирість і самовіддачу. Вітаємо Анну Львівну та всіх артистів філармонії з Новим роком та Різдвом. Будьте здорові, тепла та благополуччя вам у ваших домівках — і відкриття нових граней у музиці!
Члени Театрального товариства Будинку актора:
В. Хворостіна, М. Владова, Л. Ланцман,
С. Дзюбіна, В. Шиманський, Г. Адамович,
Л. Однорог, Е. Альошина, Л. Мірошниченко,
О. Лук’янова.

рок-файл
RS=«ROMPING STOKERS»?
(Закінчення. Початок у номері від 22 грудня)
З КІНЦЯ ТРАВНЯ 2006 року (увага!) починається європейська частина туру «ролінгів»: від концерту в Барселоні до завершального шоу в англійському Кардіффі 29 серпня. RS планують виступити в 18 країнах Європи. Але найголовніше — заплановано концерт у Санкт-Петербурзі: 13 червня! Планована середня ціна квитка — 70 євро. Концерт заплановано на стадіоні імені Кірова. І, хоча місткість майданчика понад 60 тисяч, фанів у Росії незмірно більше, — подбайте заздалегідь, не чекаючи смаженого півня!..
А тепер саме час поговорити про причини «геволта» — нової роботи мудрих рок-зміїв під назвою «Величезний вибух», записаної у Франції, зведеної у Штатах. Що вдієш, глобалізація. Незмінна лише стилістика англійського тандему Джеггер—Річардс: рок-н-рол, ритм-енд-блюз, блюз і виразний «білий» фанк.
ОТЖЕ, НОВИЙ диск «ролінгів» під назвою «The Bigger Bang» («Величезний вибух») складається з 16 треків загальною тривалістю 64 хвилини і стартує потужним ритмом, свердлячими рифами. І зачаровує тваринним магнетизмом співака «Rough Justice» — «Жорстока справедливість»: «Малятко, ти стрибала, немов молоденька газель, а тепер ти перетворилася на летючу мишу, що втекла з пекла. Я знаю, що викликаю у тебе тваринну пристрасть, ти жадаєш мене, але знай: я ніколи не закохаюся в тебе — ось моя жорстока, груба справедливість».
Міцних номерів на диску цілком достатньо. Вражають фанкові «Rain Falling Down» («Дощ іде») та «Look The Cat Dragged in» («Подивись, що кішка притягла»). У них особливо явні неабиякі здібності та пристрасність манери чорношкірого басиста Дерріла Джонса, який раніше грав зі знаменитим джазменом Майлзом Девісом і зі Стінгом, а з середини 90-х грає з «ролінгами» як запрошений музикант. Запам’ятовується гірко-солодка балада «Streets Or Love» («Вулиці любові»), задумана як радіо-, телебойовик і такою стала, — її ви можете почути і в одеському ефірі: «Я йду вулицями любові, я ходжу ними вже тисячу років, бачачи, що вони плачуть навзрид і наскрізь промокли від сліз…»
Необхідно сказати і про внутрішньогрупову інверсію. Наприклад, дві пісні на диску: лідер-вокал належить Кіту Річардсу («This Place is Empty» — «Тут порожньо») та «Infamy» — «Безчестя»; у цих речах партії соло-гітари виконує Мік Джаггер, ще в кількох грає гітарний супровід, а на двох («Dangerouz Beauty» — «Небезпечна краса» та «Sweet Neo-Con» — «Милий консерватор») ще й смикає струни бас-гітари. «Ти називаєш себе християнином, але я думаю, що ти брешеш… Мене лякають бомбардувальники, які літають у мене в спальні… Чому ти йдеш невірним шляхом, мій милий нео-консерватор, гаючи гроші на Пентагон?..». У стилістику 70-х нас занурює пісня-попередження «Driving Too Fast» — «Їдеш занадто швидко»; у ній — специфічний драйв наших рок-мастодонтів.
Диск завершує пісня «Безчестя» зі стомленим від мудрості вокалом Кіта Річардса, і створюється враження, що крапку не поставлено. Слухач завмер в очікуванні, але, на жаль, диск класичної рок-групи, записаний у класичній манері з класичним саундом, на цьому завершується.
Кліфф РОЛЛІНЗ.
За технічної підтримки World ORT, e-mail:
MobyDick@ort.odessa.net