продовження теми: акціонування Одеської кіностудії
Так хто ж — власник?
Днями мені довелося зазирнути в документи, що засвідчують народження в Україні закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія» — і…
Як уже не раз було проголошено чиновниками, власником новонародженого підприємства мала залишатися держава. У наказі Фонду держмайна № 3006 від 27 грудня 2004 р. сказано: «…з метою збереження та розвитку кінематографії України як складової частини національної культури Фонду держмайна виступити засновником ЗАТ «Одеська кіностудія». Підпис: заст. голови Фонду С. Лазаренко. «Засновник ЗАТ» — він же і генеральний власник, чи ми чогось не розуміємо?..
Тому що в довідці № 12047 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданій Держкомітетом статистики (Головним управлінням статистики в Одеській області), за підписом начальника управління Т. В. Стоянової, у графі «форма власності» стоїть: «ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ», а в графі «керівник» надруковано: «ТКАЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ВЛАДИСЛАВОВИЧ», — тобто, людина, якій призначено було виступати «другою особою», хоча й дуже важливою — інвестором? А державний орган — засновник кінопідприємства від керівництва, отже, відсторонився?..
Види діяльності, перелічені в довідці, для ЗАТ «Одеська кіностудія» передбачені такі: виробництво фільмів; поліграфічна діяльність; інша діяльність у сфері відпочинку та розваг; інші послуги, що надаються юридичним особам. Складено список, сказала б я, недбало: які фільми мають намір виробляти на цьому приватному, якщо вірити довідці, підприємстві? Адже рекламні ролики — теж кінопродукція. Я б уже розшифрувала: фільми «художні», «телевізійні», «документальні», «анімаційні»… Залишається сподіватися, що «інша діяльність» та «інші послуги» не виявляться в процесі становлення нового кіновиробництва (ми ж розуміємо, що без «іншої діяльності» на перших порах йому не піднятися) привабливішими та прибутковішими, ніж зйомка художнього кіно.
Деяку поживу для гумору дає «Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів» до статутного фонду ЗАТ «Одеська кіностудія» від 21.ХІ.2005 р. Судіть самі. «Пам’ятник загиблим кінематографістам. Первісна вартість — 9,9 грн., оціночна — 8 грн.»; «Бюст Амвросія Бучми. Первісна вартість — 14,85 грн., оціночна — 12 грн.»; «Туалет на 2 місця. Первісна вартість — 1494,90 грн., оціночна — 1200 грн.»; «Фонтан з круглим басейном (мова про фонтан, побудований, як кажуть старожили кіностудії, «до 17-го року», зі скульптурою з білого мармуру «Нарцис», в акті не позначеною). Первісна вартість — 0,68 грн., оціночна — 1 грн.», — треба ж, дорожчають скульптури «а ля антик». А решта — «sic transit gloria mundi», так, чи що, товариші?..
І ви ще питаєте, чого ці кіношники хвилю женуть? Що далі, то дивніше! Явно бюрократія сплутала… Держава — господар Одеської кіностудії, чи ні?
Тіна АРСЕНЬЄВА.

виставки
У колі друзів
Назва виставки відображає суть справи — навколо арт-галереї «Уніон», що в облуправлінні охорони об’єктів культурної спадщини (вул. Троїцька, 43), навколо її директора Ольги Бєлік склалося дуже дружнє співтовариство художників, де кожен відзначений неповторністю творчої манери. Вернісаж відбувся 16 грудня.
Це імена, які вже стали знаковими для художньої Одеси. Деякі з виставлених тут робіт, подумки вставивши в розкішну музейну раму, цілком можна уявити в зібранні столичного музею, настільки вони увібрали в себе традицію південно-російського живопису та віяння живопису французького рубежу XIX—XX століть. Такий міський пейзаж «Аптека Гаєвського», написаний Павлом Нагуляком. Такі композиції «одеського дадаїста» Лери Фокіної. Дуже гарна марина «Простір» Стаса Жалобнюка — не тільки красива колористично, але й точна за відчуттям: дивлячись на неї, я чомусь відчула себе на уступах Крижанівки, хоча могла уявити будь-які місця — Великий Фонтан, Санжійка, всі вони більш-менш схожі, — і як же здивувалася, виявивши поруч інший етюд Жалобнюка, підписаний: «Крижанівка»!.. Саме з тих круч дивився художник на море — освітлення, чи що, там особливе?..
Взагалі всі показані тут твори цікаві. Дуже ефектний натюрморт Ігоря Варешкіна «Чорна пляшка», що відсилає нас прямо на Монпарнас часів Модільяні та Пікассо. Ошатна і злегка іронічна «жонглерська» серія Миколи Прокопенка, особливо картина «Золоте яблуко».
О. Стайков, Є. Петров, А. Малик, Є. Ільїчова, А. Лекомцев, Л. Шилов, Я. і С. Барабаші, Є. Кульчик — це живописці, які завжди порадують чимось своєрідним, а головне — вони несуть у собі глибоку любов до життя, природи. І вміють поділитися цим почуттям з людьми.

«Морська»: що за горизонтом?..
З 17 грудня в Морській арт-галереї Одеського порту працює унікальна фотовиставка «Там, за горизонтом»: Іван Ковпак та Альона Нейман представили 75 художньо-документальних фотографій, що розповідають про навколосвітню подорож.
Здійснивши шлях навколо земної кулі за 36 днів, автори привезли три з половиною тисячі фотознімків. Відібрали 75. «Ми не професійні фотографи, — кажуть вони, — просто нам пощастило зафіксувати особливі миті».
Усі фотороботи продаються: гроші, отримані в результаті закритого аукціону, будуть спрямовані до фонду школи-інтернату № 7 для дітей, хворих на ДЦП.
Про авторів: Іван Ковпак займався марафонським бігом, шахами, був капітаном команди «Що? Де? Коли?». Закінчив ОНУ ім. І. І. Мечникова за спеціальністю «політологія». Навчається в Києво-Могилянській бізнес-школі, керує агентством подорожей. Альона Нейман працювала вчителем фізики, навчається в ОНУ на факультеті соціальної психології. Керує агентством «Розвиток».

Нефігуратив Олега Недошитко
Велика персональна виставка одеського художника і педагога Олега Недошитко відкрилася 17 грудня в Музеї західного та східного мистецтва.
Представлені живопис і графіка: великі нефігуративні композиції олією дуже емоційно виконані та красиві за кольором, а маленькі гуаші витончені та поетичні. Роботи О. Недошитко є в зібраннях міністерств культури України та Росії, у колекції Одеського художнього музею. Олег Недошитко — випускник нашого «худграфа» і свого часу сім років викладав на факультеті, у педуніверситеті ім. К. Ушинського. Член європейської міжнародної асоціації «Europian Artists e.v.»
Валентина ЛЕВЧУК.

анонс
Запрошує Різдвяний фестиваль
24 грудня (субота) о 15.00 під склепіннями Пресвітеріанської церкви на вул. Пастера, 62 прозвучать урочисті фанфари першого Різдвяного фестивалю духовної музики. Цей великий благодійний форум відкриється виступом срібного призера Всесвітньої хорової Олімпіади-2000 хору «Viva la musica» Баварського дому Одеси (до 15-річчя колективу).
25 грудня відбудеться найцікавіший концерт органістки ОЛЬГИ ЄФРЕМОВОЇ та дуету «ВІОЛОНЧЕЛІССІМО» (Ольга Веселіна та Вадим Ларчиков) — «Музика Різдва». Два інші передноворічні вечори пов’язані з ювілейними датами відомих одеських музикантів. До 75-річчя видатного українського хормейстера С. К. Крижанівського приурочено виступ створеного ним уславленого дитячого колективу «КАНТІЛЕНА» (28 грудня). А 29 грудня студенти музичної академії ім. А. Нежданової заспівають програму «Молоді голоси», присвячену століттю корифея одеської вокальної школи О. Н. Благовидової.
Перший концерт у Новому році 4 січня має назву «Різдвяні співи». Вони прозвучать у виконанні чудових співаків ІРИНИ СОКОЛОВОЇ (меццо-сопрано), СІЛЬВІО ЛУОРА (контратенор, Еквадор) та органістки ВЕРОНІКИ СТРУК.
6 січня — «Святвечір» при свічках», ми почуємо багато чудової музики.
8 січня будуть виконані два чудові духовні твори — «Глорія» Вівальді та «Магніфікат» («Величає душа моя Господа») Й.-С. Баха. Два хорових колективи — молодіжний «ВІВАТ» та дитячий «СОЛОВУШКА» співатимуть 10 січня.
12 січня відбудеться концерт-присвята «Вінок Воронцовим» (за матеріалами архіву Єлизавети Ксаверіївни) у виконанні ОЛЕНИ РІХТЕР (сопрано) та піаністки ДАР’Ї АНДРОСОВОЇ.
Фінальним акордом Різдвяного фестивалю 14 січня стане виступ заслуженої хорової капели БК імені Лесі Українки (партія органу — ОЛЕНА УДРАС).
Вхід на концерти буде безкоштовним. Організовано збір пожертв, які надійдуть до фонду допомоги дітям-сиротам. Фестиваль проходить під патронатом мерії Одеси.
Початок усіх вечорів о 17 годині (крім 14 січня — о 18 год.). Телефон для довідок 37-15-19.
Марина ГАЛУШКО.
Художній керівник Різдвяного фестивалю.

творчий портрет
Подвійна зірка Ольги та Юрія
Фортепіанному дуету Ольги та Юрія Щербакових виповнилося 20 років. Лауреати міжнародних конкурсів, заслужені діячі мистецтв АР Крим. Вони навіть занесені до книги рекордів Гіннеса — як учасники музичного дійства, в якому грали дванадцять роялів! Але, крім усього іншого, десь там, у небесах, пролітає маленька зірочка астероїд, названий на честь нашого фортепіанного дуету, OleYuria. Погодьтеся, не у всіх, навіть у найіменитіших музикантів, є своя зірка.
УЧНІ Людмили Гінзбург, отже, «онуки» Генріха Нейгауза, — вони отримали добру школу, а потім вже спеціалізувалися як дует. Дует — це не просто здатність грати разом, в такт. Це мистецтво ансамблю. Це єдність художнього задуму, єдність виконавського стилю. Це, якщо хочете, єднання душ. Справжні дуети створюються рідко. Досі пам’ятаю чудовий дует одеських музикантів, на жаль, рано пішли з життя, — Фрейдмана та Журавської.
Юрій та Ольга Щербакови — дуже різні. Юрій — серйозний і здається нерухомим. Зате в Ольги — надлишок грайливості, внутрішньої рухливості і того «легковажності», без якої не буває «хмелю», упоєння музикою, радості музикування. Чи не за цю «легковажність» картав Моцарта пушкінський Сальєрі?
Майстерність та художній смак, притаманні дуету, дозволяли їм двічі перемагати на міжнародному конкурсі в Римі, бути відзначеними на багатьох інших музичних змаганнях, брати участь у безлічі фестивалів, грати у престижних залах. А зараз вже учні Ольги (вона викладає в музичній академії імені Нежданової) привозять нагороди з міжнародних конкурсів. За минулі роки Щербакови, здається, переграли весь наявний дуетний репертуар. Не можна не відзначити їхні музичні програми, в яких перед нами ніби розгорталася жива історія музики. Словом — за двадцять років зроблено чимало. Так, ще згадаємо організацію Щербаковими міжнародного фестивалю фортепіанних дуетів, на якому я слухав чудових виконавців, надзвичайно тонких та цікавих, але й на цьому тлі Ольга та Юрій не загубилися.
ПРОГРАМА ювілейного концерту (3 грудня) була побудована з творів, що виконувалися вперше в Україні, — в крайньому разі, як п’єса Мирослава Скорика, вперше в Одесі. Спочатку прозвучала Соната канадського композитора Гаррі Кулеша. Три частини сонати — три характери! Ось хтось нервовий — дуже жива п’єса, з експресією. А ось «лунатик» — яка красива тонка задумливість!
Підкорив мене у виконанні «OleYuria» твір українського композитора Мирослава Скорика, названий «У старовинному джазовому стилі», — і справді, джаз, що створює особливий настрій, «блюзовий»… Тут дует полонив мене особливою свободою, тією самою радістю музикування, про яку я не раз говорив. Не було жодних технічних проблем, а була тільки Музика.
Сюїта «Сувеніри» американця Самюеля Барбера. Кілька танців — кожен з них подано у своїй гострій характерності. Тут інші завдання, тут потрібно виявити специфіку сучасного музичного мови, тут потрібні кутаста лінія, чіткий малюнок, виразні акценти. Що ж — і це дует вміє робити! Тут не два фортепіано задіяні — грають у чотири руки. Бурхливий темп, нагромадження звуків і ритмічні візерунки.
…У другому відділенні — те саме протиставлення творів різних стилів, що вимагають різного типу музикування. Ось два твори Діани Гулкасян Рахбі — Триптих і Мозаїка. «Мозаїка» переносить нас до Вірменії. Цю музику потрібно споглядати, дивитися на неї ззовні, захоплюватися її візерунками, тембрами, відлунням народного мелос. «Триптих» же вимагає розглядання чогось, як розглядає якісь пам’ятки мандрівник: чесно кажучи, така музика здається мені занадто зовнішньою і навіть іноді порожньою.
Зате здивувала Соната фа мінор Карла Черні. Ми забули, що Черні — вчитель Ліста, що він стоїть на порозі романтизму. Усім він здається сухуватим і педантичним автором важких вправ, що неодмінно входять до програми навчання музикантів. А виявляється, яка це жива музика! Яка темпераментна! Та й просто — красива! Тут у Щербакових можливість показати свою віртуозну майстерність. А заразом і довести, що вони здатні глибоко проникнути в суть твору, зробити його живим, миттєво діючим на наші почуття.
…Підсумовуючи свої враження від різних концертів дуету «OleYuria», я можу сказати: музиканти вдосконалюються. Вони стали грати легше, віртуозніше, вільніше. Їхнє розуміння музики стає глибшим. Вони невтомно шукають все новий і новий репертуар. Вони — роботяги! Але головне — вони Музиканти, вони живуть музикою, а не відпрацьовують зарплату, що отримується. Залишається побажати їм довгої дороги, що веде вгору: дороги важкої, але й прекрасної.
Ілля РЕЙДЕРМАН.

До 150-річчя Амвросія Ждахи
Вагомий внесок у національне образотворче мистецтво України зробив художник Амвросій Ждаха, 150-річчя від дня народження якого відзначає в ці грудневі дні громадськість Одещини, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Ім’я художника, народженого в місті Ізмаїлі на Дунаї, тривалий час не згадувалося, оскільки його роботи не вписувалися в регламент соціалістичної ідеології. Тільки за сприяння відомого художника В. Касіяна в період «відлиги» з’явилися статті про самобутнього художника та репродукції його творів.
Роботи Амвросія Ждахи зберігаються в приватних колекціях та у вітчизняних музеях, включаючи і музей Тараса Шевченка в Києві. У 1893-1914 роках він здійснив випуск серії поштових листівок з малюнками до українських народних пісень. Багато працював у галузі книжкової графіки, оформляв та ілюстрував книги українських письменників П. Куліша, М. Комарова, Є. Гребінки. Йому належить велика кількість ескізів-проектів меблів, виконаних у традиціях українського бароко.
Майже 500 малюнків різноманітних сюжетів, типажів, візерунчастих заставок до українського Євангелія зберігається в Одеському історико-краєзнавчому музеї. Однак найголовнішим творчим досягненням Амвросія Ждахи були його ілюстрації до «Кобзаря», роботу над якими він почав у 1896 році.
Помер художник 8 вересня 1927 року. І сьогодні його роботи мають велику популярність у народі, оскільки розповідають про народних героїв, борців національного визволення, описують красу людини та рідної природи.

кіноанонс
Сковані ненавистю, пов’язані любов’ю
23-25 грудня в кінотеатрі «Маски» (вул. Ольгіївська, 23) з нагоди закриття кіносезону-2005 «Арт-хаус Трафік» дарує кіноманам до Різдва артхаусне (тобто, клубне) фентезі «МАРІОНЕТКИ» («Нитки») — мультик з Данії, 2004 р., 85 хвилин!
«Приголомшливо красивий фільм», — так визначила стрічку Андерса Ронноу Кларлунда західна преса; був удостоєний призу «Громадянин Кейн» за «режисерське одкровення» та Гран-прі European Fantasy Film in Silver» на Каталонському МКФ (Іспанія).
Початок сеансів о 18.30 та 20.30. У п’ятницю, 23 грудня, відбудеться нагородження призами глядачів — переможців конкурсів «Артхаус Трафік».

знімається кіно
Цікава історія самогубці
Кіра Муратова продовжує роботу над фільмом «Ще дві історії».
ЗРОЗУМІЛО, наш заголовок — така собі «завлекалочка», хоча й по суті. Але є надія, що Кіра Георгіївна, готуючи нам дві нові, «некрожерливі» (так їх назвав кутюр’є Руслан Хвастов), історії, виходить із простою: кінофільм, над створенням якого група працювала 4 місяці, а потім рік стояла, має увійти в знімальний період у січні.
Співавтор сценарію та художник-постановник Євген Голубенко неохоче відповідав на мої запитання, боячись «наврочити»: тоненькі фінансові потоки, спрямовані урядом на культуру, чого доброго, можуть змінити русло, підкоряючись гаслу: «Всі на вибори!». Так що, сказав Євген, не треба поспішати з інтерв’ю та привітаннями з нагоди відновлення роботи: «Ще самим страшно повірити, що фільм може відбутися. Російські продюсери змучили, півроку ні так, ні ні, нарешті — «сценарій не подобається!». Тепер ось знімальну групу фінансово обнадіяли Мінкультури України та продюсерський центр «Сотка» (м. Київ, продюсер Олег Кохан).
Співавтори сценарію — Рената Литвинова (м. Москва) та Євген Голубенко (м. Одеса). Автор костюмів — Руслан Хвастов. У фільмі передбачається участь Ренати Литвинової, Богдана Ступки, акторів із Санкт-Петербурга Олександра Баширова та Сергія Бехтерева, з Москви — Юрія Шликова та Сергія Попова, одеських акторів Наталії Бузько, Юрія Невгамонного, Якова Кучеревського, Ольги Равицької, Ірини Черкаської.
«Ще дві історії» — фільм у двох новелах, розповів мені Руслан Хвастов. Події однієї з них розгортаються навколо самогубства артиста. Друга завершена навколо життя цього «старіючого плейбоя», як визначила свого героя режисер: досліджуються його стосунки з дочкою, дружиною, близькими та друзями.
Зйомки передбачаються, в основному, в Одесі, хіба що доведеться, в пошуках снігу, виїхати до Львова або до Києва: «Ще дві історії» — казка новорічна.
Тіна АРСЕНЬЄВА.

рок-файл
RS = «ROMPING STOKERS»?
Будь-який рокер знає абревіатури гуртів UH, LZ, DP, BS. Якщо навіть малолітнього фена ви розбудите серед ночі, він безпомилково розшифрує літери RS: звичайно ж, це рок-бригада всіх часів № 2 (ви вгадаєте, звичайно, хто — № 1): «Rolling Stones». Англійська ідіома «катячі камені» означає «перекотиполе», тобто «бродяги». На рідній мові міста Одеси це може звучати як «шнерери», а як на мене, то групі можна дати і псевдонім «Romping Stokers» — «Шумні кочегари», бо кочегарять вони ритм-енд-блюз чи не півстоліття, використовуючи звукопідсилювачі, потужність яких часом перевищує 100 кіловат.
У СЕРПНІ цього року «ролінги» ощасливили світ новою повнометражною роботою під назвою «The Bigger Bang» — «Величезний вибух». Зазирнемо в історію…
…Кам’яний вік рок-н-ролу, початок 60-х. Джеггер і Річард(с), спраглі прославитися на ниві R`n`R, переїхали з рідного Дарфорда до Лондона і після кількох місяців поневірянь, з подачі свого нового друга Брайана Джонса (Льюїс Брайан Хопкінс-Джонс) влилися до складу гурту англійського блюзового першопрохідця Алексіса Корнера «Blues Incorporated». Набравшись досвіду, наші завзяті страждальці вирішили зібрати власну банду — і таки так, зібрали її, під відомою вам назвою, натхненні хітом «Rolling Stones» штатівського чорношкірого рокера і блюзмена Мадді Вотерса (Маккінлі Морганфілд), який розробив основи техніки гри на електрогітарі.
І ось 12 липня 1962 року в лондонському клубі «Маркі» гурт дав перший концерт, і ця дата вважається днем народження RS. З того дня спливли-минули тонни випитого, центнери викуреного і море неприємностей, у зв’язку з чим гурт кілька разів опинявся на межі розпаду. Але вижив! Жоден виконавець, жоден гурт у світі не зрівняється з «ролінгами» ні за хіт-синглами, ні за кількістю даних концертів, а всі диски RS мають мультиплатиновий статус (продаж понад 2 млн.).
Наприкінці 60-х вони самі себе назвали «найкращою рок-н-рольною групою», і з цим ні тоді, ні тим більше тепер, ніхто й не сперечався. Тоді ж критики вперше визначили стиль, в якому команда працює і досі, — ритм-енд-блюз з елементами чиказького блюзу. З 1964-го до серпня 2005 року RS накопичили у своєму арсеналі 22 студійні альбоми, загальний тираж яких визначається числом з вісьмома нулями. Кожне турне рок-мастодонтів — подія світового масштабу з грандіозними доходами. Наприклад, тур 1997 — 1999 років складався з 333 концертів, на яких побувало понад 5,5 мільйона відвідувачів, які засипали в скарбниці гурту 337 млн. доларів. Гастролі 2003 року, під час яких «ролінги» дали 116 шоу, «підігріли» їх майже на 300 млн. «зелених»…
Усім учасникам гурту є чим пишатися, окрім всесвітньої слави. Сер Мік Джаггер, кавалер Ордена Британської імперії, і Кіт Річардс входять до десятки найбагатших музикантів світу, зі 175 млн. фунтів і 150 млн. фунтів відповідно. Барабанщик Чарлі Уоттс трясе в кишені 70 млн. ф. ст., а гітарист Рон Вуд, що приєднався до гурту в 1975 році, затиснув у спітнілій кулаці дріб’язок — всього 55 млн. ф. ст.
Звичайно ж, «оптичний центр» кожного шоу — вокаліст Мік Джаггер, який, до того ж, є головою ради правління підприємства «Rolling Stones», — даремно, що чи вчився у титулованій Лондонській вищій школі економіки. На сцені Мік завжди в русі і, хоча йому, як і іншим його колегам, вже добре за шістдесят, на кожному концерті співак пробігає відстань ніяк не меншу, ніж шлях від «Привозу» до Слобідської лікарні. У чудовій фізичній формі Міка можна переконатися, подивившись DVD з концертом гурту на підтримку передостаннього за часом диска «Мости до Вавилону» 1997 року. Доступні в Інтернеті фрагменти нового турне гурту свідчать, що ще той запал у досвідченого рок-вовка і батька (офіційно) п’ятьох дітей!
ОТОЖ, 31-й за час існування гурту світовий тур розпочався в Бостоні 21 серпня і відразу викликав ажіотаж з присмаком провокації. У місцевих газетах Мойшу Джаггерта (це одеський варіант вимови) звинуватили у наслідуванні… Гітлера: мовляв, так само руками махає і пильно вдивляється в натовп. На що Мік резонно зауважив: «Звичайно, Гітлер мав певну переконливість, але, на відміну від нього, я несу людям задоволення і радість».
(Закінчення слідує).
Кліфф РОЛЛІНЗ.
При технічній підтримці World ОRT.
E-mail: MobyDick@ort.odessa.net.