Катерина Радченко — студентка п’ятого курсу одночасно двох факультетів (філософського та журналістського) ОНУ ім. І. І. Мечникова. Просто вражає, як ця дівчина всюди встигає: навчання одразу за двома спеціальностями, робота спортивним фотокореспондентом газети «Одеса-спорт», підготовка власних фотовиставок, всеможливих фестивалів молодіжного мистецтва, участь у міжнародних конкурсах молодих фотографів… І за такого навантаження Катя знаходить сили та час ще й для не менш захопливого заняття — подорожі.

НІХТО В СІМ’Ї у дівчини фотографією не захоплювався, навіть думки такої ні в кого й не було. Тяга до фотографування прийшла якось сама собою, разом із появою одного чудового дня в руках у Катерини «мильниці». Фотоапарат, звісно, нікудишній, і підходить тільки для аматорської зйомки. Але чотирнадцятирічній дівчині навіть він може здатися справжнім скарбом. Головне — у Каті з’явилося бажання закарбувати на фотоплівці частинку навколишнього світу.
Трохи згодом Катя стала частіше бувати на фотовиставках. Велике враження на неї справили роботи одеського фотохудожника А. Горлинського. Вона купила «задешево» у сусіда свій перший професійний фотоапарат. А в шістнадцять років вже представила першу персональну фотовиставку. Паралельно навчалася ще й операторській майстерності на курсах при Одеській кіностудії.
А після публікації Катиних робіт у московському журналі «Фотомагазин» її запросили взяти участь у фотографічному проєкті в Естонії (м. Тарту). Пізніше на аналогічній виставці-конкурсі в Києві вона розділила разом із двома молодими французькими фотохудожниками перше місце.
На першому курсі інституту Катя взялася за організацію фотовиставок та фестивалів. Спочатку були виставки студентських фотографій, пізніше складніші — фестивалі молодіжного мистецтва. Тут вже були і фотовиставки, і відеоарт, виступ музичних гуртів, молодіжних театрів.
Працює вона над такими проєктами і сьогодні. Щоправда, організовує їх Катя не сама, а з групою друзів-фотографів.
Останній проєкт — «Фотовиставка в темряві» — був втілений цього літа. Нестандартність усього дійства полягала в тому, що в залі, де на нитках були розвішені роботи фотохудожників (а їх було представлено близько 200), панувала страшна темрява. Тож гостям фотовиставки попередньо потрібно було озброїтися ліхтариками.
— Ми хотіли таким чином передати атмосферу повної відстороненості від зовнішнього світу. Глядач міг залишитися наодинці з фотографією, яка ніби починала існувати з ним в одному просторі, — розповідає Катерина.
Запитаєте, як дівчина потрапила на роботу в «Одесу-спорт»? Прийшла туди сама, коли навчалася ще на першому курсі. Розповідає, що просто принесла матеріал із фотографіями, хотіла співпрацювати з виданням як «пишучий автор». А редакція якраз підшуковувала собі фотографа. Катині знімки сподобалися.
— Спочатку було дуже важко, — згадує свої перші зйомки на футбольному полі. — Одна справа, коли спостерігаєш гру по телевізору, а зовсім інша, коли намагаєшся «зловити» найважливіший момент об’єктивом фотоапарата. По-перше, бачиш ти не все футбольне поле, а тільки невелику його частину поруч із собою. Стоячи біля одних воріт, інші ти просто не бачиш. По-друге, дуже важливо не просто знати правила гри, а навчитися її відчувати, передбачати рухи футболіста та м’яча.
Перший час, зізнається Катя, стояти в такій близькості від воротарських воріт було страшнувато, та й фотографувати гру ще зовсім не вміла. Зараз же футбольні матчі — найулюбленіші зйомки. А такі «дрібниці», як проливний дощ або холод, навчилася не помічати.
Ну, а про подорожі… Катя розповідає, що особливо їй до душі «забиратися» в глибинку і там фотографувати побут і звичаї сільських жителів. Часто вирушає в Карпати. У гори ходить сама, без супроводу, — не обходиться і без пригод.
— Якось ми з сестрою примудрилися заблукати в горах на Івана Купала. Взагалі існує повір’я, що цього дня обов’язково заблудишся. Але ми всерйоз цього не сприйняли. Уявляєте, тричі заблукали на дуже простих місцях, де, в принципі, і загубитися-то неможливо.
Свого роду подорож — участь у молодіжних пленерах (фотосесії, де різні автори працюють на одну тему). На таких пленерах Катя побувала вже в Польщі та в Естонії.
— У Польщі був українсько-польський проєкт, присвячений лемкам. Ця особлива етнічна народність живе в Україні, Польщі, Словаччині та інших країнах, але зараз практично зникає, — розповідає вона. — Взагалі, мені дуже подобається фотографувати людей, їхній побут, поведінку. Намагаюся передати цю атмосферу у фотографіях.
До речі, про техніку. Професійна фототехніка коштує недешево. Катя зізнається, що на плівках доводиться економити — намагатися знімати менше. Фотовиставки та фестивалі допомагають організувати власники всіляких арт-галерей — гроші за оренду приміщення вони не вимагають.
Наталія ПЕТРОВА.
Фотографії Катерини РАДЧЕНКО.