Не секрет, що новинки рок-музики доходять до одеситів із певним запізненням, але ось у моїх руках довгоочікуваний диск гурту «Арена», що надійшов у європейський продаж у лютому нинішнього року. Розповім вам про цю чудову роботу англійських прогерів (музиканти, що грають «прогресивний рок»), про їхнє музичне кредо та ліричний напрямок.
Щоб оцінити новий диск, необхідно спершу освіжити в пам’яті походження, розвиток і місце в музичній культурі потужної музичної течії під назвою AOR («едалт орієнтед рок» — «рок для дорослих»), частиною якої є арт-рок.
Подумки перенесемося до Англії кінця шістдесятих. В одному лише Лондоні налічувалося тоді близько 700 гуртів, що бомбили рок-н-рол де завгодно: від задушливих підвалів до респектабельних закладів. Але на гребені всесвітньої слави було всього лише десятка півтора рок-н-рольників, пів дюжини яких ще пам’ятають одеські рок-фанати старшого покоління, що приходять по неділях у парк Шевченка… У той час на рок-небосхилі вже пахло грозою, яка незабаром отримала ім’я «хард-рок». Використовуючи ті ж самі стрімко розвиваються електронні технології, але зовсім інші філософські ідеї, ці музиканти запалили зірку арт-року — течії, за океаном більш відомої як «прогресив», що дала поштовх розвитку «психоделії».
У 70-ті та 80-ті роки стиль «арт-рок» став воістину безмежним, розділившись на безліч потоків і струмочків, наприклад, «класик-рок», «симфо-рок», «бароко-рок», — чітке розмежування тут практично неможливе. Одне безперечно: перший диск, який можна сміливо назвати арт-роковим, називався «При дворі Багряного Короля». Він з’явився на прилавках музичних магазинів у 1969 році і був записом британського гурту «King Crimson» — «Багряний Король»: мабуть, найпліднішої і існуючої досі (46 років!) арт-рокової команди. Хоча, природно, за ці майже пів століття склад її зазнав значних змін, прапор стилю гордо майорить у руках музикантів, у чому ви можете переконатися, послухавши диск 2003 року «Power To Beliеve» («Влада вірі»).
Роком раніше за «Багряного Короля» утворилася інша супергрупа — «Jethro Tull», названа за іменем англійського винахідника XVIII століття Джетро Толла. Вона також працює досі і дає чудові концерти, переконливо зафіксовані на подвійному концертному DVD, що демонструють віртуозне поєднання року та англійського музичного фолку, а також середньовічних мадригалів. Основним «винуватцем» чого є лідер гурту віртуоз-флейтист Ян Андерсон, до речі, великий друг лідера гурту «Багряний Король», мультиінструменталіста Роберта Фріппа, який створив складну музично-філософську систему, названу «фріппотроніка».
Багато музичних критиків вважають англійський арт-роковий гурт «Genesis» («Походження») найбільш впливовою формацією у своєму напрямку, — не буду сперечатися; гурт утворився в 1967 році, але перший його диск (1969 р.) був настільки слабким, що фірма «DEKKA» розірвала контракт. Зате платівка 1970 року показала, що сходить зірка арт-року, альбоми ж «Дитячий злочин» (1970) і «Фокстрот» (1971) відпрацювали фірмовий звук «походженців». Найкращою роботою гурту прийнято вважати подвійний диск 1974 року «Заклання ягняти на Бродвеї». З плином часу саунд гурту зазнавав істотних змін, у цьому можна переконатися, «кинувши під голку» альбом «Викликаючи всі станції» (1997), присвячений космічній тематиці. У середині 70-х слава бригади стала воістину глобальною, команда увійшла до символічної п’ятірки «найкращих гуртів світу» разом зі своїми колегами за стилем «Джетро Толл», поряд із супергігантами року «Бітлз», «Лед Зеппелін» і «Роллінг Стоунз».
До речі, останні в середині квітня цього року оголосили світові, який очікував на їхні чергові глобальні гастролі та новий альбом, про припинення діяльності. Якщо це правда, то вчинок цей мудрий: «роллінги» за 43 роки існування «R.S.» сказали все, що могли…
Кліфф РОЛЛІНЗ.
За технічного сприяння World ORT; e-mail: MobyDick@ort.odessa.net
Далі буде.