Про це ми вже писали. 14 серпня 2004 р. у статті «Черга за справедливістю» цитували лист, надісланий до редакції «Вечірньої Одеси» з Генеральної прокуратури України.
У листі («супровідний» підписала зав. відділом Генпрокуратури І. Чиркова), крім усього іншого, було зазначено: «В Одесі міліцейські чини, що зрослися з криміналітетом, здійснюють таку махінацію. Через підставних осіб вони позбавили права власності на домоволодіння та земельну ділянку інваліда 3-ї групи Гординця М.В., який проживає на вул. Тімірязєва. Він жив тут зі своєю матір’ю, яка померла 6 серпня 2003 р., нібито раптово. Син мав вступити у права спадщини через 6 місяців. Якісь люди посадили Гординця під домашній арешт у знятій для цієї мети квартирі, ізолювали від родичів і друзів, змусили дати генеральну довіреність на ведення справ від його імені, привели будинок у нежитловий стан, просто напівзруйнувавши його…».
Усе це так, якщо не рахувати деталі. А саме: нам не вдалося встановити, які саме міліцейські чини брали участь у нехитрій операції з відторгнення власника будинку і землі Гординця від його володінь. Зате стало відомо, що за допомогою Київського районного суду (м. Одеса) власниками 3/5 будинку і, відповідно, земельної ділянки стали нікому раніше не відомі (мається на увазі те, що сусіди по будинку ніколи їх не бачили, ніколи про них не чули) громадяни Ю. Жданов і А. Гільтайчук. Це сталося 12 березня 2004 р., а вже 1 квітня того ж року вони продали свою щойно придбану власність якійсь А. Олексюк. Та, своєю чергою, через два тижні знесла частину будинку (тобто 3/5), не запитавши дозволу на таку дію у відповідних організацій. Тобто розгром, назвемо це так, здійснювався незаконно і майже блискавично.
І все б нічого, але в частині будинку, що залишилася (2/5), проживає сім’я Андрія Івановича Бджоли — ветерана війни, інваліда I групи. Ці люди виявилися заручниками і певною мірою жертвами маніпуляцій, що відбуваються з більшою частиною їхнього домоволодіння: капітальна стіна зруйнована, по інших стінах пішли тріщини, земельну ділянку перетворено на звалище…
Зрозуміло, тут же народилися скарги, заяви, звернення… 94-річний Андрій Іванович Бджола пише Генеральному прокурору України С. Піскуну:
«Нові співвласники припускають побудувати на нашій ділянці триповерховий особняк. Залишки нашого будинку їм просто заважають. Передбачувана триповерхова новобудова, яка чомусь пройшла погодження в деяких державних інстанціях (пожежники, санстанція), крім міської архітектури, за технічними нормами не вписується на території приблизно в 4,5 сотки. Втім, управління архітектури та містобудування м. Одеси зупинило горе-будівельників і намагається повернути їхній руйнівний ентузіазм у правове поле».
Що робить нова співвласниця Олексюк? У листопаді минулого року вона звертається до Київського районного суду Одеси з позовом до сусідів і третіх осіб (а це якраз управління архітектури та містобудування і управління земельних ресурсів Одеси плюс Київська райадміністрація), з проханням усунути перешкоди для реконструкції будинку і приватизації земельної ділянки. Причому, без згоди сусідів.
Сусіди подають зустрічний позов. Суд у листопаді минулого року виносить дуже обґрунтоване рішення: підготувати технічну експертизу по суті порушених питань. У грудні того ж року управління капітального будівництва Одеського міськвиконкому повідомляє, що «огляд будинку (напівзруйнованого) підтверджує пряме порушення будівельних норм і правил».
І ось тоді-то в будинку спалахує пожежа (про це наша газета теж писала в січні 2005 р. — стаття «Підпал»).
Черговий лист до редакції. Його автор усе той же невтомний ветеран Андрій Іванович Бджола:
«Сьогодні виповнилося три місяці з того дня, коли було скоєно підпал мого будинку по вул. Тімірязєва, 1 «Б», про який писала ваша газета. За цей час, починаючи з 14 грудня 2004 р., я чотири рази звертався до керівництва органів внутрішніх справ м. Одеси. Йдеться про письмові звернення, але були й численні усні переговори з працівниками керівного і рядового рівня (заст. нач. райвідділу з цивільної безпеки, дільничні тощо) з проханням розслідувати акт вандалізму згідно із законами України.
14 грудня 2004-го (відразу після пожежі) я подав заяву начальнику Київського райвідділу міліції м. Одеси полковнику Самокишу В.П. У заяві були викладені мотиви підпалу і названі підозрювані мною особи.
Міліція мовчить.
17 грудня 2004 р. написано заяву нач. відділення «Золотий берег» Київського райвідділу міліції — капітану Ласькову С.А. Йому ж я вручив і «акт» про підпал.
Мовчать.
17 січня 2005 р. — повторна заява на ім’я полковника Самокиша В.П. (Київський райвідділ).
Мовчать.
7 лютого 2005 р. заява на ім’я начальника Управління внутрішніх справ м. Одеси полковника Митрофанова А.А.
Мовчать.
Про яке розслідування по гарячих слідах може йтися?
Адже досі не порушено навіть кримінальну справу за фактом підпалу. А якщо відмовлено в її порушенні, то хотілося б знати, на якій підставі. Адже нас терзає не пуста цікавість: горів-то наш будинок! І пожежники в офіційному документі зазначили: «Вогонь внесено ззовні».
Але не хочуть займатися. Що це — службова недобросовісність чи корпоративне бажання приховати злочин за будь-яку ціну? На мій погляд, сценарій такого злочину простий і цинічний: комусь потрібен весь шматок землі — 8,5 сотки. А ми заважаємо. Новобудова нового співвласника — котедж у 3 поверхи — просто не вміщується на його власній ділянці. Ось і пішло: спочатку руйнівний демонтаж будинку, були погрози фізичної розправи, погрози повторного демонтажу, нарешті — підпал. Причому задумано дуже хитро: вогонь було внесено в місці введення магістрального газопроводу. Міг статися потужний вибух, який можна було видати як наслідок пошкодження газового обладнання при монтажі.
Думаю, що на цьому мої біди не закінчилися. Прикро, але нікому з офіційних осіб до нас діла немає. З 1 лютого мовчить і прокуратура Київського району м. Одеси, якій було приписано розглянути мою заяву, — приписано Генеральною прокуратурою.
Мовчать.
Ось і виникають природні запитання. Наприклад, чому елементарні розслідування ведуться так довго (або не ведуться взагалі), так недбало і в результаті неефективно? Чому окремі чиновники такі байдужі до доль простих людей? Адже крім усього іншого, вони протиставляють себе завданням, які поставила перед собою нова влада, тобто відновленню соціальної справедливості, боротьбі зі свавіллям і корупцією.
Шановна редакціє, якщо ви опублікуєте мій лист, зазначте окремо, що я — оптиміст, і мені не хочеться вірити, що Одеса залишиться «непереможеною територією» адміністративного свавілля, беззаконня і корупції».
Ось до яких серйозних узагальнень піднімається ветеран Великої Вітчизняної, ветеран праці, людина, якій за 94 роки довелося пережити і побачити дуже багато чого. І його можна зрозуміти: коли у твій будинок вносять каністру бензину, розливають його на підлогу, а потім підпалюють — до такого не можна ставитися байдуже. Але ж ставляться… І рефрен, який звучить у листі — «мовчать», «мовчать», «мовчать», — це тривожний набат, що визначає ставлення владних структур до пересічних громадян нашої країни. Країни, що прагне жити за європейськими стандартами, постійно і послідовно боротися з порушенням прав людини. А ось конкретний випадок, коли ці права відверто попираються, і хлопцям у погонах усе як би «по барабану». Мовляв, подумаєш, злегка загорілося, вчасно загасили… (До речі, на виїзд пожежної команди витрачено 2400 гривень).
Павло ШЕВЦОВ.