Літературний проєкт «Поетичні переклади»

Цей проєкт розпочався ще у минулому році. Запропонував його газеті відомий американській поет Ілля Камінський, наш друг та однодумець, лауреат редакційного конкурсу пам’яті Б.Ф. Дерев’янка «Люди справи». Ідея проєкту була в тому, щоб запропонувати одеським поетам стати перекладачами віршів класиків світової поезії, які були написані самими різними мовами. Примітно, що багатьох з цих класиків їх творча доля так чи інакше пов’язувала з Одесою.

Вже вийшло три публікації цього літературного проєкту — в номерах за 11 квітня, 25 липня та 3 жовтня 2025 року.

І ось нова зустріч — з віршами, які були написані на ідиш. Розповідає Ілля Камінський:

— Колись — нещодавно, майже вчора — повітря Одеси було насичене ідишем: половина городян говорила ним, як мовою вулиць та ремесла, газет та вечірніх вогнів. Газети шуміли цією мовою. В місті знаходили притулок письменники: Менделе Мойхер-Сфорім, класик, який тут знайшов свій останній спокій; Шолом-Алейхем, якому Одеса подарувала той вигин фрази, що робить одеський гумор рідним братом гумору єврейського.

Але що скажемо про поетів?

Янкл Янкелевич, який народився 1905-го, починав в одеських газетах, навчався у нашому Єврейському педагогічному технікумі, став учителем — і був розстріляний НКВС у 1938 року.

Айзік Губерман, 1907 року народження, теж заарештований за «контрреволюційну діяльність», пройшов табори, але вижив і став завідуючим литературною частиною Одеського державного єврейського театру. Його лібрето ставили по всьому Союзу.

Шимен Ґольденберг, 1910 року народження, також навчався в одеському Єврейському технікумі, опублікував кілька книг прози та віршів — і був убитий німцями 1941-го на фронті.

Усі вони померли. І все-таки вони тут. Їхні тіні лежать у пилу провулків, їхнє дихання чути в полуденному шумі. Місто пам’ятає, що його будували мови — італійська, французька, українська, російська, молдавська, болгарська, польська: мови, що рухаються, як сторінки газет.

Тепер ідиш майже зник. Так зникає звук, коли зачиняють дверцята рояля. Перекладачі цих віршів беруть їх з англійської — англійської, куди їх принесла Гаррієт Мурав з ідишу. І в цьому — втрата: мова тих, хто зводив вулиці, зникає з самих вулиць.

Історія і сьогодні кидає на Одесу свою тінь — війна на дворі. Але є й інше — братство поетів, яке долає відстані, повертаючи голоси, незважаючи на удар історії та на війну над одеськими кварталами.

І все ж таки поезія, як вітер з моря, проходить крізь вулиці — її музика жива, її образи не розсіялися. Вона звучить і дивиться на нас з кожного одеського провулка.

Гаррієт Мураф — почесна професорка Центру передових досліджень у департаментах порівняльного та світового літературознавства і слов’янських мов та літератур Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн. Авторка шести монографій, п’яти співавторських видань і численних статей, присвячених російській та ідишській літературам і культурам з міждисциплінарної та порівняльної перспективи.

Мураф також є співавторкою перекладу роману Давида Берґельсона «Суд» (2017) і збірки оповідань ідишем та російською «У тіні Голокосту», що готується до друку у видавництві Стенфордського університету. Її найновіша наукова праця — «Як порох земний: література покинутості в революційній Росії та Україні». Її новий проєкт «Життя поза часом» зосереджується на темі часу, очікування та війни у сучасній українській поезії.

Янкл Янкелевич (1905 —1938) жив в Одесі наприкінці двадцятих та на початку тридцятих років. Він навчався в одеському Єврейському педагогічному технікумі, а пізніше викладав мову та літературу ідиш у Тирасполі. Його перший опублікований вірш з’явився в газеті «Одеський робітник» (Der odeser arbeter) у 1925 році; серед інших його творів — поетична збірка «Сік» (Zaft) та оповідання для дітей.

Його було заарештовано в 1938 році в Тирасполі за виступ проти закриття шкіл з вивченням ідишу; його творчість критикували за недостатню підтримку більшовицької революції. Його розстріляли в НКВС, а реабілітували майже через двадцять років, у 1956-му.

«Перехрестя» (Sheyd-veg) було опубліковано в газеті «Одеський робітник» (Der odeser arbeter) 26 жовтня 1931 року. Зверніть увагу на контраст між «вчора» та «ранком», штетлом та відкритою дорогою. Це пейзажна поема, що розкриває тему, розпочату в літературі на ідиш Девідом Гофштейном. Оповідач протиставляє відкриті шляхи до майбутнього та навколишні простори обмеженості та тісноті штетлу, і водночас сумує за родинною домівкою і за минулим, що залишив позаду.

Це типові теми для ідишської поезії та типові проблеми ідишських письменників та інтелектуалів того часу.

Перехрестя

Вчора мене вже впізнало,
ранок ще впізнати має…
На що ж, тремтячі, я чекаю
Поки дні мої палають?

Бо я є чаша повна
Словами та віршами
Хіба ж може серце,
Таке повне серце
Впасти, ніби камінь
Золоті долоні лану
Шлях до міста пестять
Я ж овіяний темрявою
Застиг на перехресті

Бо мене до штетлу тягне
Журба та скорбота
А коли я вдома, прагну
Волі та польоту

То стою на перехресті
Розплющивши очі
Може хтось мій шлях зі мною
Розділити схоче?
Переклад: Марія Галіна

Айзік Губерман (1907—1966) народився у Фельштині (нині Гвардійське, Україна). Навчався в Єврейському педагогічному технікумі в Одесі, де згодом викладав, і працював завідуючим литературною частиною Одеського державного єврейського театру.

Його вірші вперше з’явилися у виданні «Одер арбітр» (Odeser arbiter — «Одеський робітник»). Губерман був драматургом і перекладав оперні лібрето ідишем для постановок в Одесі, а також перекладав українську літературу ідишем.

1 грудня 1950 року його заарештували за «контрреволюційну діяльність» як «саботажника й націоналіста» та відправили до табору. Він вижив і продовжував писати й публікуватися до самої смерті.

«Одеса» — уривок із великої поеми «Євравмол», опублікованої в журналі Odeser arbiter, випуск №251, 26 жовтня 1931 року.

Одеса

Жовтаві, із золотом, квіти?
Ні, це осінній шлак.
Пушкін стоїть
навпроти парткому
на кам’яних ногах.

Вулиця Пушкінська, звідти
помітно залізничний вокзал,
вдень, зазвичай, галасливий,
вночі — як страшний арсенал.

Те ж саме у Харкові, в Києві,
дзинь-дзинь об камінь,
клац-клац.
Але Одеса — природна сила,
і говорить за себе сама.

Молдаванка. Оперний. Море.
Хай живе Карантинна гавань.
Металевий виразний голос
від заводу
Січневого повстання

наполегливо,
з неймовірною силою,
сягає Лузанівського саду:
«Одеса,
крім чудових курортів —
ще й місто пролетаріату».

Звиви диму в небі,
один за одним,
привітання з Донбасу.
Нічна темрява сповнена
диктатури робітничого класу.

Переклад: Олександр Хінт

Шимен Ґольденберґ (1910 —1941) народився у містечку Купіль, Україна. У дуже юному віці втратив обох батьків. Навчався у традиційній єврейській початковій школі для хлопчиків і почав писати вірші івритом, а згодом перейшов на ідиш.

У 1927 році переїхав до Одеси, щоб навчатися в Єврейському педагогічному технікумі, і того ж року його поезії почали з’являтися в ідишських газетах. Згодом він мешкав у Харкові, потім у Києві; його вірші публікувалися в єврейських журналах, зокрема в «Проліт».

За життя поет видав кілька збірок поезії та прози. Загинув на фронті у 1941 році.
Перший рядок цього безназвного вірша ідишем: «Fun groyser shtot, vu gasn zaynen royshik» («Із великого міста, де вулиці гомінкі»). Опубліковано в журналі «Дер одесер арбітр», 1928 рік, №18, с. 14.

Повертаючись з сонму
бурхливих вулиць
та вітрин блискучих
поміж домами,
мене кличе штетл —
мов безпритульця,
або чемного сина —
єврейська мама.

Не спиняється ярмарок —
дні минають,
нескінченна самотність
вкриває місто.
А як ніч опускається —
засинає
метушня. І так звично стає,
так чисто.

Ніби стали малими
великі стіни,
і я знов опинився,
де все знайоме.
Відбудовую дім поміж
світла й тіні,
бо хлопчаче серце —
ніщо без дому.

Переклад: Владислава Ільїнська.