Подiї останнiх мiсяцiв свiдчать, що регiональне краєзнавство сприяє вихованню патрiотизму, мiжнацiональної згоди. Якщо ранiше в радянських енциклопедiях, випусках «Iсторiї мiст i сiл» «фiльтруючим» iнструментом була iдеологiя, подiл на своїх i чужих, то вже добрих чверть столiття ситуацiя докорiнно змiнилася.
Пошукова робота оперта на об’єктивнiсть оцiнок, зваженiсть висновкiв, «проявлення» бiлих плям. Вже не рiдкiсть добре опрацьованi енциклопедiї областей i навiть районiв. Наприклад, Iван Iванович Нiточко видав з десяток монографiчних збiрок про Березiвський район, в якому довгий час працював. Цi книги — надiйна база для «Березiвської енциклопедiї». А ми розкажемо про «Валкiвську енциклопедiю», яку створив виходець зi Слобожанщини, багаторiчний автор «Вечерней Одессы»
«Валкiвська енциклопедiя», можна сказати, пройшла через усе його творче життя. Задумана була ним ще в 1958 роцi. Iван Лисенко по краплинi накопичував краєзнавчий матерiал: спочатку з iсторiї рiдного села (до речi, вiн автор iсторико-документальної книги «Черемушна»), а потiм i всiєї Валкiвщини. Розумiючи, що видання регiональних енциклопедичних книг в Радянському Союзi не практикувалося, вiн збирав матерiал виключно «для себе», сподiваючись в кiнцi свого життя передати його до державного архiву. Однак до цього справа не дiйшла, оскiльки пiсля 1991 року в Українi почали з’являтися регiональнi видання, i вiн вирiшив, що час для нього настав. Автор здiйснив протягом 90-х рокiв 5 приватних (за свiй рахунок) експедицiй у рiдний край, зiбрав чимало матерiалiв та фотографував численнi об’єкти. Треба сказати, що праведнi намiри таки винагороджуються: Iвановi Лисенку щастило на наставникiв, в т. ч. енциклопедичних. У Харковi вiн мав контакти з професором Харкiвського унiверситету Миколою Наконечним, спiвробiтником першої Української Радянської Енциклопедiї, яка була «розсипана» в 1934 роцi. А в Києвi його доля звела з Миколою Бажаном, пiд керiвництвом якого вiн працював в Українськiй Радянськiй Енциклопедiї. У 1998 роцi «Валкiвська енциклопедiя» була пiдготовлена до друку. Однак постала проблема фiнансування. Довелося шукати спонсорiв за кордоном: вiдгукнувся Мар’ян Коць (США) та земляк Микола Ольховський (Росiя). I в 2000 роцi перший том енциклопедiї побачив свiт.
Енциклопедiя швидко розiйшлася серед землякiв i стала популярною в рiдному краї. Земляки вимагали вiд автора подальшої роботи над енциклопедiєю, обiцяючи свою пiдтримку, в т.ч. i фiнансову. Почалися для автора новi експедицiї в рiдний край, посилена робота в архiвах. У 2006 роцi з’являється 2-й том «Валкiвської енциклопедiї», в 2008-му — 3-й том, а в 2013-му — останнiй, 4-й том, який i пiдсумував усю роботу автора.
У чотирьох томах енциклопедiї поданi вiдомостi з царини iсторiї, культури, освiти, науки, народного господарства Валкiвщини. Зафiксовано й дослiджено усi населенi пункти району (навiть i тi, що зникли з лиця землi), церкви, пiдприємства й установи, навчальнi заклади й громадськi органiзацiї, пам’ятники природи, вогнища культури, фортецi, остроги, адмiнiстративний устрiй (комiсарства, сотнi, волостi, сiльськi ради). У численних статтях (близько 5 тис.) простежується iсторiя краю (з’їзди, конференцiї, церковне життя, колгоспи, радгоспи, лiтературно-мистецький процес, преса, живопис, фотомистецтво тощо). Неабияку роль вiдведено також архiтектурi, зокрема подається iсторiя та архiтектурний аналiз унiкальних споруд (в т.ч. i тих, якi до нас не дiйшли). Чимало термiнiв присвячено всiляким збiрникам, видатним творам письменникiв, рукописам уродженцiв краю. Але найбiльше мiсця присвячено персоналiям.
У виданнi представленi також помiщицькi династiї (Духовськi, Базилевськi, Задонськi, Яхонтови), пiдприємцi, меценати, голови колгоспiв, якi лишили добрий слiд в iсторiї краю. Принципове значення мають статтi про голодомор 1932—1933 рокiв, про «червоний терор», репресоване селянство та антирадянськi виступи 1918—1921 рокiв. Адже одна з найбiльших трагедiй українського народу, сатанинськи задумана Сталiним та його поплiчниками, не обминула i Валкiвський край. Адже тодi було вивезено до Сибiру, Уралу, Далекого Сходу та Соловкiв близько 1000 осiб, уродженцiв краю. У мартиролозi розстрiляного вiдродження бачимо вiдомих письменникiв Гордiя Коцюбу, Миколу Мiнька, Романа Шевченка.
Видання проiлюстроване 1000 фото, значну частину яких виготував сам автор, планами i схемами. Майже до кожної статтi додана бiблiографiя джерел. Видання має лаконiчний стиль, характерний для енциклопедичної лiтератури. У бiографiчних статтях простежуються основнi етапи дiяльностi особи. Кожна подiя, про яку йдеться у виданнi, так чи iнакше вiддзеркалює неповторнi риси часу, в якому вона перебувала, наповнює її свiтлом i теплом, гордiстю за українську Харкiвщину. Iван Лисенко врятував для сучасникiв i майбутнiх поколiнь iсторiю цього краю, адже на територiї Валкiвщини всi культурно-цивiлiзованi надбання були знищенi радянською системою, нацiленої на витравлення iсторико-культурної пам’ятi й духовностi народу. Тепер це, мов фенiкс, вiдроджується з попелу.
